Глава п'ята. Напад.

   Та тут і робити майже нічого. Тільки підкрутити одну річ, яка трохи забарахлила. Беру гайковий ключ потрібного розміру, який по-тихому спер у батька з його гаража й почав підкручувати потрібну деталь, лежачи під машиною. Як же добре, що мені було де сховати Уазик від посторонніх очей. А особливо від батьківських.

   Коли я вже майже закінчив, мій телефон, який лежав поряд зі мною, задзвонив. Ну й хто мені дзвонить посеред ранку? Ніхто з моїх знайомих чи батьків у вихідний так рано не встає. Особливо у неділю, коди треба цінувати кожну мить сну перед новим робочим тижнем. Беру телефона до рук і дивлюся на дисплей, щоб подивитися, хто дзвонить у такий час. ЧервонийПил. І чого їй не спиться? 

— Ало? - Мовив тихо я зі звичним сильним хрипом у голосі, який не дає нормально розпізнати мій голос, коли я говорю. - Що трапилося?

— Ти де? - Запитала дівчина.

— Я... Десь. - Ухильно мовив я. - А що трапилося, що ти дзвониш мені у таку рань?

— Дещо сталося... Тут ці дибіли привалили.

— І що вони роблять зараз? - Я спробував якомога швидше вилізти з-під машини, і це мені фактично вдалося. - Де вони взагалі?

— Вони наближаються до Льодового Ринку.

— Вирішили напасти на слабшого. У льодовиків ж людей ще не достатньо багато, як у нас.

— Схоже на те. Ти можеш будь ласка прийти? 

— Добре. Що там з протигазами? - Запитав я у дівчини, починаючи швидко йти до території Льодового Ринку.

   Я не поїхав на Уазику, бо поки що дуже зарано відкривати його ворогам. Якщо треба буде - раніше покажу, фіг з ним, з цією несподіванкою.

— Люди тут кучу малу знайшли.

— Добре. Ви поки що не вдягайте їх. Хай протигази будуть чимось несподіваним, якщо наші дивні люди ще не знають про те, що у нас вони вже є. Вислухайте, що вони хочуть і спробуйте затримати до того моменту, доки я не прийду. А я, поки добираюсь до вас, щось придумаю, як далі діяти. Грасіс чи його брат, як його там, з вами?

— Ні, але він теж іде. Я йому дзвонила декілька хвилин тому, ось до тебе приблизно.

— Добре. Це добре. Я вже йду до вас так швидко, як тільки можу.

— Чекаємо.

   Чекайте... Я прискорився, намагаючись не спричиняти легеням страждань. Але бажання поскоріше дістатися до потрібного місця змусили мене через декілька секунд начхати на біль.

..

..

..

..

..

   Я дивився на чотирьох людей у протигазах, які хижо дивилися на нас скрізь жири зі склом у своїх протигазах. 

— Що вам зараз треба від нас? - Запитав я, щоб трохи потягнути час до того моменту, як прибіжить ще й Грасіс.

— Якщо ви не зупините дію своїх Ринків, нам доведеться вас вбити!

— О, як сміло! - Вигукнув я. - А ви не гадали, що ми будемо намагатися чинити опір?

   Той, що говорив, махнув різко рукою, давши сигнал до дій. Я встиг відштовхнути ЧервонийПил та й сам зійти з місця, де вже розійшлася біла та дуже отруйна хмара в повітрі.

— Де вони? - Запитав я тихо у ЧервонийПил, натякаючи на протигази.

— Поряд. - Не кажучи більше ніж слова, дівчина побігла геть, а я подивився на тих чотирьох хлопців, які йшли до нас.

   Ну що ж, спробуйте тільки підійти до ЧервонийПил та завадити їй щось зробити, паскуди. Тільки спробуйте до неї хоч одним своїм пальцем торкнутися. Я вас тут усіх на місці знищу...

    Один з хлопців знову кинув у мою сторону пляшку з фосфором. Почувся вибух. Я швидко побіг до того хлопця, який кинув пляшку, доки усі чотири, як і я сам, бігли від місця дії. Це ж ще пощастило, що маленьку частку кинув. Так би тут підірвалось усе, й одежа від опіків не допомогла.

   Схвативши його за капюшон, я спробував з усієї сили штовхнути першого хлопця у нову фосфорну хмару, яку він сам і створив. Коли він опинився там, він загорлав так, ніби його почали з силою розрізати.

   Інший хлопець кинувся на допомогу і через декілька секунд відтяг свого раненого друга з того місця, при цьому тільки дивом змігши вціліти від опіків. Я глянув на нього лиш на декілька секунд і побачив, що коли я штовхнув його, я здер з його голови капюшон. І зараз на його голові творився хаос. Сам винен. Не треба було лізти зі своїми друзями куди їх зовсім не запрошували. Хоча, може, не треба було з ними так жорстоко?...

   Інші двоє поперли на мене. Через те, що вони не мали пляшок з фосфором, вони дістали ножі. А я у відповідь дістав свій серп. Перший удар був разом з металевим лязгом. Наша зброя зустрілася у одному місці. Була невелика кучка іскор. Потім інша, коли ще один ніж почав давити на залізну частину мого серпа. Ці двоє сподіваються, що якщо прикладуться разом, зможуть зламати його. Але він такий же сильний, як і його володар!

   Я тримав його, намагаючись витримати тиск одразу двох хлопців і при цьому намагатися давити й на них у відповідь. Я відчував, як мої ноги легенько тремтять від напруги. Ну де ж та ЧервонийПил? Чи де Грасіс подівся? Де вони всі, коли мені потрібна їх допомога зараз?! А якщо з ними не дайте Боги щось вже сталося? А я тут не можу з якимись хлопцями навіть справитися...

   Спробуємо ще трохи напружитися... Давай, спробуй нарешті закінчити це все! Можливо потребують твоєї допомоги, а ти тут соплі намагаєшся розпустити. Як завжди... Поштовх. Двоє хлопців трохи відходять від мене. Нарешті я можу нормально - в міру можливості з моїми легенями, - вдихнути. Я швидко підбігаю до пораненого. Зриваю з нього протигаз і пояс, де висіли пляшки з фосфором. Той, що намагався надати йому першу допомогу, був грубо відштовхнутий. Ще й за руку вкусити його зміг. І зараз той перелякано дивився на мене.

   Я швидко, наскільки мені дозволяли ситуація, відбір від тих чотирьох.

— Ма ассаляма. - Мовив я на турецькій, згадавши, що саме так буде на цій мові «до побачення». Якщо мені звісно пам'ять не зраджує...

   Ну а що? Заліз колись у інтернет та чисто з цікавості подивився, як усе це виглядає. А зараз, чомусь, згадав... 

   Хлопці нічого не відповіли. Потягнувши постраждалого, вони швидко зникли з поля зору, а потім з території Льодового Ринку. Я побіг у ту сторону, де зникла ЧервонийПил. Дівчина якраз вибігла з якогось невеликого приміщення й здивовано подивилась на протигаз та пояс з пляшками у мене в руках.