Глава третя. План.

— Нам неможна допустити, щоб напали на нас і змусили закрити Ринки. Я просто не можу повірити, що буду жити без свого Льодового Ринку! - Мовив Грасіс із гнівом у голосі. - Я не для того створював Ринок стільки часу, щоб потім прийшли якісь люди й спробували відібрати мене в нього.

   Я підняв руку, жестом показуючи хлопцеві, щоб той перестав цей словесний водоспад. Він замовчав і втупив погляд у мене.

— Я знаю, що тоді не хочеться цього, бо в мене самого такі думки й почуття до цієї ситуації. Але зараз нам не можна панікувати. Він паніки все може стати тільки гіршим.

— У тебе є ідеї, що нас треба проти них зробити?

— Спочатку треба дізнатися, скільки їх там. У них сто відсотків є десь їх база чи логово - як вони його там назвали, хто його знає, - тому треба послати когось на розвідку. Людям з твого Ринку треба агресивно шукати хоч якусь інформацію про тих дивних людей. Може, якісь соцмережі, які вони ведуть, може просто якась інформація, яку вони записували в нотатки у себе на телефоні, або якісь фотографії чи відео. Будь що, що може нам знадобитися у цій справі.

— Але навіщо нам ця інформація? - Запитав у мене хлопець.

— Повинно бути хоч щось, що ми повинні проти них використати. - Грасіс на декілька секунд про щось замислився, а потім кивнув. - Я відправлю когось, хто міг би прослідкувати за кимось з тих дивних людей. Бо він може потім привести нас до бази тих дивних людей, якщо дуже пощастить. Тоді спробуємо дізнатися, що там і як. А потім... Потім подивимось, що відбудеться.

— А якщо щось піде не так? Ну, якщо твого хтось побачить?

— Втече. Я виберу того, хто достатньо швидко бігає і якщо що зможе втекти.

— А якщо ні?

— Тоді будемо визволяти.

— Яким чином? - Все продовжував запитувати Грасіс і мені це подобалося. Подобалося те, що хлопець обдумує усі варіанти подій. - Пошлемо ще людей, щоб і їх теж забрали до чортів цих?

— Хтось з нас двох піде. Якщо я або ти один не зможеш справитися, тоді візьмеш підмогу.

— А кого на «правління» поставимо?

— Я ЧервонийПил, ти можеш свого брата. Якщо звісно ти йому довіряєш такі справи. - Якщо звісно ЧервонийПил захоче...

— Звісно, що довіряю! - Вигукнув Грасіс. - Він зможе на час замінити мене.

— От і добре. Якщо вони почнуть нападати на нас раніше, ніж повернеться той, кого послали на розвідку, то тоді я поведу щось по типу армії проти них.

— А це не небезпечно? У них же фосфор. Та й інша зброя може бути.

— Коли повернеться той хлопець, якого послали і переповість те, що бачив... зараз.... - Я на декілька секунд задумався, підбраюви правильні слова. - Якщо серед його розповіді буде великий запас протигазів у ворогів на базі, ти або я відішлю туди декілька декілька людей. Вони заберуть по максимуму противогази. Їх тоді ми віддаємо більш підготовленим до битви людям. І тоді ми просто почнемо агресивно штурмити їх базу, позбавляючи якихось ресурсів. Бо ми заберемо те, що зможемо внести. Я накажу декільком людям нишком пробратися у те місце, доки ми б'ємося, щоб вони винесли звідти те, що можуть тільки винести.

— А якщо не буде протигазів там? 

— Я певен, що у когось з людей на твоєму або моєму Ринку знайдеться декілька людей, які продають протигази.

— Хто поведе «військо»? 

— Я повкду. Ти потрібен будеш нашим людям тут. Бо вам треба поки що сконцентрувати свої зусилля й увагу на тому, щоб дізнатися побільше про наших ворогів, бо у вас багато хакерів. Та й до того ж, якщо наші вороги захочуть вдарить по нам у відповідь, ви зможете зупинити їх.

— Чому ти майже постійно на себе береш багато роботи?

— Чого одразу багато? Мені здається, що праці не так вже й багато...

— Бо ти вже до цього звик. Тому тоді не здається, що ти набагато на себе береш. Спочатку ти взяв на себе відповідальність за Ринок. Потім ти взяв на себе відповідальність за те, що наш ринок міг спричинити вас неприємнощі, хоча ми навіть і не думали про це. Бо ти мені потім признався про свою «паранойу» й свої страхи перед нами. І зараз ти береш на себе відповідальність за людей, які потім підуть з тобою воювати. Ти дійсно береш на себе велику відповідальність за все те, що ти робиш. Я б так на зміг, чесно. Бо я довго вагався, чи варто й мені з братом створювати свій Ринок... Скажи, ти відчуваєш хоч щось, розуміючи, що кожної миті може статися щось погане?

  Добре сказав, нічого не скажеш. Навіть придратися ні до чого. Ніхто мені ще такого не казав, що сказав зараз Грасіс.

— Ти коли-небудь бачив, як у цирку трюкачи ходили по тонких нитках? - Запитав я у хлопця й той кивнув головою, підтверджуючи. - Так ось. Це скоріше не відчуття, а розуміння того, що я ходжу по такій тонкій ниточці, як у цирку. А внизу тисячи метрів і лава, у якій ти швидко помреш. І один неправильний шаг не в ту сторону, одне неправильне рішення, як ти похитнешся й не факт, що зможеш утримати рівновагу на нитці. Я розумію, що зараз у мене саме така ситуація, коли я приймаю якісь рішення. І в мене навіть є невеликий страх, що якщо на тій битві піде щось не так, я похитнусь і впаду в пащеку лави. 

   Грасіс довго мовчав. Він дивився то на широку дорогу за склом, то на мене, не знаючи, що можна сказати. Потім він повагом кивнув.

— Добре. Я зроблю все за планом.

— Буду молитися усім Богам, які тільки існують на світі, щоб ніщо не зірвало нашого плану й ніхто не вмер у цій війні.

..

..

..

..

..

   Вже настав вечір. Рожевий, з жовтими відблисками закат повільно тускнів, дозволяючи ночі потихеньку прийняти владу над небом. Я дивився у вікно на те, як там ходять люди, думаючи про те, що буде в недалекому майбутньому. Мені не хотілося думати про те, що хтось з них міг померти в тій жахливій бутві у майбутньому. Тому мені треба буде зробити так, щоб ніхто не загинув.

     Я повільно встав з крісла й вийшовши з кімнати, швидко закрив її на ключ, який знайшов ще на початку існування Албанського Ринку у одній з кімнат цього дому. Як же давно це все було. Вже майже рік Албанський Ринок існує. Бо якщо мені пам'ять не зраджує, я створив його десь на кінці зими. Мабуть, я не певен...