Глава друга. Люди в протигазах.

— Учора я говорила з ним. - Мовила Катя й подивилась на те, як якісь дітлахи бігали й весело гралися, при цьому інколи щось вигукуючи.

   Сьогодні подруга різко покликала мене у цей парк, щоб поговорити. Я глянула на неї.

— Ти знову там була? - Запитала я.

— Так, була. 

   Що ж. Я не можу зупиняти її, хоч це й дуже може їй небезпечно обернутися. Я їй, окрім подруги, ніхто, щоб наказувати, що робити. Тому мої плани, які я будувала, щоб зупинити подругу й не давати їй бути на тому Ринку з тріском провалилися. Хай собі ходить.

— Ну що ж, добре. - Мовила повільно я. - Розповідай, що ти вже нового дізналася?

— Порозмовляли трохи, але поки нічого нового не дізналася.

— Тоді чому ти мене покликала сюди, якщо нічого серйозного нема? - Мовила я, трохи насупившись від незадоволення.

   Мені ж іще уроки робити треба, а їх нам у останній час навалили кучу малу, не дивлячись на те, що тільки кінець вересня. Може, в подруги не так все й погано з цим, але в нас з купою домашки скоро вже безсоння почнеться.

— Я хочу поговорити з тобою про щось трошки...  мммм..  Інше. - Катя хитро посміхнулася, інтригуючи мене. - Я трохи підслухала їх розмову.

— Їх? Він що, шизик? З собою типу розмовляє?

— Та ні! До нього прийшов якийсь хлопець, і я чисто випадково підслухала їх розмову. Ну, цікаво стало ось я й вирішила трохи підслузати. Там я дізналася, що є ще один ринок поряд з Албанським. Ніби Льодовий Ринок, якщо я не помиляюсь. 

— Ліпше б ти не лізла не в свою справу, подруго... Тебе туди ніхто не кликав, так чому лізти туди? Може, ще й нових проблем собі знайдеш?

— Та я зовсім трохи послухала їх. Але ти послухай! Є там якісь люди, які можливо загрожують цим двом Ринкам.

— Тобто, як це, «можливо»?

— Ну, вони й самі точно не знають. Вони вирішили прослідкувати за тими людьми.

— Я сподіваюсь, ти більше нічого не слухала? 

   Подруга присоромлено опустила очі, починаючи розглядати свої ноги, ніби там було щось дуже цікаве для неї. Значить, підслухала до кінця. Теж мені, спецагент...

— І що ж ти збираєшся робити зараз з цією інформацією? Шантажувати? Казати «я про все знаю, дайте мені те, що я захочу»?

— Я хотіла спробувати їм... Допомогти.

— Не лізь не в свою справу. Я тебе дуже прошу. Будь ласка...

— Не хвилюйся, все буде добре.

— Ні, не буде. Після того, як ти зв'язалася з тим Ринком, ти можеш набути великих проблем.

— Наприклад, яких?

— Наприклад, за законами усіх жанрів, які тільки існують, Ринок можуть колись знайти. Бо не буває так, щоб постійно ці Ринки були нікому крім підлітків невідомий. Не буває так, щоб велике «підприємство» було невідоме довгий час. І тебе там можуть спіймати, як ту, яка знала про Ринок, але нічого не казала.

— Людей на Ринках багато. - Дівчина подивилась на мене. - Тому чому саме мене повинні спіймати?

— Бо я певна, що після викриття, батьки почнуть шерстити своїх дітей, щоб знайти хоч щось, що би вказувало на причетність їхньої дитини хоча б до одного з двох Ринків.

— Не перебільшуй. Все буде добре.

— Добре. Але пам'ятай, що ти влипла у щось дуже серйозне.

..

..

..

..

..

— Вони обов'язково повинні бути десь тут... - Мовив я, інколи трохи підкручуючи різкість на невеликій підзорній трубі.

   Колись з командировки цю трубу привіз мій батько. Я взяв її з його кімнати, молячись, щоб я встиг повернути її до повернення батьків з роботи. Я молився, щоб ті люди все-таки видали себе. Мої руки трохи спітніли від нервування. А що, як я неправильно все прорахував і зараз ми марно стоїмо на криші багатоповерхівки, розглядаючи те, що відбувається внизу?

— Нам ще довго тут стояти? - Запитала в мене невдоволено ЧервонийПил.

— Ще десь п'ять хвилин і підемо, добре? - Запитав я, не відриваючись від своєї роботи.

— Може, ти прорахувався? 

   Я не міг цього зробити. Ті дивні люди вже два або навіть три рази видали себе й те, що вони тоді родили, через що я й робив розрахунки, щоб знову спробувати впіймати їх на гарячому.

— Я не міг схибити. В мене на це нема права.

— Слухай, Обсидіане, зараз ніякої серйозної загрози від них немає. Чого ти так нервуєшся?

— Але що, як вони тільки роблять вигляд, що все добре й вони не збираються на нас нападати, а самі вже готують щось проти нас? Я не хочу, щоб вони створили проти нас ефект несподіванки, бо зараз це дуже небезпечно. Бо ми не знаємо, хто вони, на що вони здібні й що вони можуть проти нас зробити. Та й не знаємо, нащо їм на нас нападати.

— Тому тоді й не треба зараз так сильно нервувати, бо ми не знаємо, які в них мотиви нападати на нас. Може, ми зможемо з ними якось домовитися.

— А якщо не зможемо?

   ЧервонийПил замовчала. А я продовжував шукати потрібне. Нарешті я знайшов троє хлопців, яких впізнав. Бо це саме ті, хто тоді сів у Порш. У всіх них були в руках протигази, які вони, схоже, готувалися надягнути. У двох з них в руках були ті пляшки з чимось білим. Ті троє йшли у напрям, який мені був знайомий - до наших Ринків.

— ЧервонийПил... - Мовив я, відриваючись від спостереження. - Здається, вони агресивно йдуть зараз до нас. І схоже, що вони налаштовані серйозно. Навіть дуже...

— Звідки ти знаєш, що саме до нас? - Запитала дівчина й спробувала побачити те, що бачив я.

   Я дав їй трубу й та приклала її до свого правого ока, почав дивитися у ту сторону, куди дивився до цього секунду назад я.

— Ну а яка нормальна людина йде з протигазами й якимись дивними речовинами у пляшках до магазинів або додому? Тут два тоді варіанти - або вони йдуть до Чорнобиля, або до нас. Більше поки що в мене ніяких ідей нема.

— Тоді що нам роботи, якщо вони все-таки нападуть на нас, як ти й кажеш?

— Треба на Ринках людей по домах розігнати. Їм не можна зараз знаходиться на Ринку. Бо хто його знає, що в тих пляшках.

— Так, ти правий. - У очах дівчини з'явилася стурбованість.