Глава тринадцята. Відмова.

    ЧервонийПил.

— Ти... - Видихаю я, відчуваючи, що злість потихеньку покидає мене. - Що ти тут робиш? Хіба ти не повинна була бути зі своїм братом у бабусі? 

— Повинні були, але щось там у них сталося, і нас відвезли додому. Я прибігла сюди. Можливо і БагрянеНебо скоро тут буде.

— Як ти взагалі знайшла мене?

   Дівчина подивишся на пісок, по якому поряд зі мною були розкидані і розірвані у декількох місцях гілки й листя. Вона видихнула і почала підходити до мене, щоб сісти поряд.

— Бачу, у тебе неспокійний сьогодні день був. - Мовила дівчина, нарешті сідаючи поряд. - Що взагалі відбулося, доки нас з БагрянеНебо тут не було майже місяць?

— Спочатку все йшло просто чудово. Потім, ось якраз сьогодні я отримав листа з пропозицією працювати пліч-о-пліч з якимись митними типами. Потім, коли я написав у телеграм одному з них, що ще не знаю точної відповіді на це питання і збирався піти додому, до мене почала приставати купка підлітків з розпитуваннями. Звідки вони взагалі дізналися про те так би мовити письмо - я без поняття. Я намагався усім своїм видом показати, що не хочу відповідати на їхні питання і навіть декілька разів ясно й зрозуміло заявив про свої наміри нічого їм не казати. Але вони все приставали й приставали. Тоді я поступив нерозумно і почав випускати емоції з-під контролю. Почав злитися, але намагався нікому цього не виказувати. Мабуть, мені треба вже прямо зараз брати емоції під контроль, щоб знову нічого не наробити.

   Я обіцяв самому собі колись не дуже давно, що я буду стримувати свої емоції з-за ран. Але схоже на те, що я достатньо слабкий для цього. І стримати нічого не зміг попри обіцянку, дану самомі собі. Жівит судомно скрутило від розуміння, що зараз я зламав свою репутацію. Зазвичай я намагаюсь дотримуватися обіцянок і якщо одразу бачу, що не зможу її виконати, то так і заявляю - "пробачте, але таке мені зробити поки що не під силу". А зараз...

— Слухай... - Дівчина поклала свою руку на мою. - Усі мають право на емоції.

— Я знаю. Але сильні всплески емоцій можуть навіть вбити!

— Хто тобі таке сказав? - Здивувалася дівчина.

— Коли я малим був, мені бабуся про це сказала. Ну я й повірив.... Але не тільки в цьому суть. В сильних емоціях криється хаос. Ми можемо зробити будь що на емоціях...

— І будемо мати право це зробити. - Перебила мене ЧервонийПил. - Як я казала раніше, усі ми люди і усі ми маємо однакові права щодо стану своїх почуттів. Ти можеш вільно відчувати те, що ти відчуваєш або відчував, і в цьому нема проблеми. Ти можеш вільно показувати свої емоції, навіть якщо боїшся, що це приведе до поганих дій.

— Знаєш... - Повільно мовив я і відвернувся, руками тягнучись до голови. - Я більше не хочу у всьому цьому бути.

— Тоб... - Дівчина замовкла, коли побачила, як я повільно зняв з голови маску, продовжуючи відвертатись від неї, щоб ЧервонийПил не побачила мого обличчя. 

   Дівчина явно намагалась сказати ще щось, але слів не вистачало. Її очі бігали туди сюди, намагаючись швидше знайти те, що б "допомогло" їй хоч щось ще сказати мені. Вона спробувала щось сказати, але видала тільки незрозумілий звук. Через декілька довгих хвилин у мовчанні, я нарешті глибоко вдихнувши, почав говорити:

— Мені потрібен відпочинок, канікули. Хоч щось, щоб я міг переварити усе те, що зі мною сталося за останній час. Бо я відчуваю, що ще кілька днів - і мій психічний дах поїде трохи не туди, куди треба. Бо стільки всього сталося за останній час...

   Я повільно поклав маску на теплий пісок і так само повільно встав. Дівчина хотіла було схватити мене за руку, але не змогла цього зробити. Вона слідкувала за тим, як я йду від неї, при цьому стискаючи у руках чорну маску. 

   Це кінець. Кінець для всього, що може ще й не закінчиться.... Йдуть нові переміни, які можуть змінити кожного з нас, я це відчуваю. Повільно я озираюсь на дівчину, яка сидить і дивиться на ноги, все ще тримаючи мою маску у руках. У її очах видніється легкий шок і сум.

— Я обов'язково повернуся до своїх обов'язків людини, яка веде вперед місце, яке сама й створила - Албанський Ринок. - Тихо шепчу я, ніби звертаюсь до неї. - Обіцяю....