Глава сьома. Новини.

   Коли я повернулася з прогулянки разом з батьками, голова боліла так, ніби я сьогодні один раз втратила свідомість. Добре, що зараз, улітку, починає темніті вже майже під десяту годину вечора, з-за чого ми пробули на свіжому повітрі майже увесь наш вільний вечір. Це мені трохи допомогло і біль зміг трохи вщухнути.

   Коли ми нарешті прийшли, я зробивши усі свої справи, вийшла у тонкій піжамі на балкон, знову трохи подихати свіжим повітрям. Всеодно не спиться. А сама думка про те, що я декілька хвилин - може навіть декілька годин, - витрачу на спроби заснути, які мені майже нічого не дадуть, грубо кажучи змусила мене вийти на балкон.

   Добре, що у нас на одному вікні, яке можна відкрити, висить сітка від комарів. А то був вже досвід, як я майже не вивалися з балкону... 

   Тоді ми були у дідуся з бабусею у гостях. Коли усі дорослі були на кухні, балакаючи про щось своє, я тим часом прислухалася до звуків у відкритому вікні на балконі. І тоді, коли я намагалася щось розгледіти, трохи далі перехилилася за "бортик". Серце, як мені тоді здалося, загубило десь декілька ударів. Але добре, що я зреагувала дуже вчасно, і головою хитнула назад, тим самим "змусивши" своє перелякані тіло повернути назад.

   Якби я залишила ситуацію, або спробувала зробити щось інше, можливо я тоді би впала. І нісим добрим ця ситуація уж точно не закінчилася для мене...

     Телефон у кармані завібрував від нового повідомлення і я, діставши його, почала читати повідомлення. Мої очі швидко забігали туди сюди по чорно-білих строчках.

Катя: Привіт, не спиш?

Ви: Ні, не спиться.

Катя: Я тут... Дещо цікаве дізналася. Можна я тобі подзвоню? Тому що писати мені доведеться доволі довго!

Ви: Добре, дзвони.

    На екрані майже одразу з'явилося повідомлення про вхідний дзвінок. Швидко "знявши" трубку - бо було вже цікаво, що там нового і цікавого дізналася моя подруга, - я тихо запитала:

— Ну, що ти вже знайшла такого цікавого?

— Пам'ятаєш, я тобі розповідала про той дивний ринок, коли ти ходила здавати підручники?

— Так, пам'ятаю. І що?

— Так от, мені вдалося трохи дізнатися про його, отого, головного їхнього. Ну, той, що єдиний був у чорній масці. Кажуть, ніби він колись втратив дуже важливу для себе людину, через що він почав бути якимось... Дивним, чи що? Спочатку став холодним до всіх довкруж, потім взагалі почали помічати, що він майже постійно щось шепоче - губами трохи ворушить і ледь-ледь чутне щось каже. І майже постійно один був навіть тоді, коли усе було ще добре. Я не знаю, правда це, чи ні... Але я збираюсь це перевірити, вдершись у його довіру.

— Навіщо тобі це?

— Не знаю... Просто мені цікаво стало, що він з себе має... Тому я хочу це зробити. Ти ж не проти?

— Слухай, а якщо він довіриться тобі і коли йому відкриють очі, що ти була ось таким шпигуном, щоб дізнатися про нього більше, він почне робити щось лихе? Все-таки, він вже втратив колись таку важливу для себе людину, і коли дізнається, що його довіра до тебе була марною, може зробити з собою щось дуже погане. Ти про це подумала? Ти подумала про те, що коли людина дізнається, що її підло оманювали, вона більше нікому не зможе довіряти? Ти хоч про щось думаєш перед тим, коли починаєш робити щось?!

   Катя мовчала навіть після того, коли я прочитала їй цілу тираду, можливо обдумуючи мої слова, а можливо просто стоячи й чекаючи, доки я перестану так сильно злитися.

— Я не кажу, що ти не можеш ходити на той ринок, бо не маю права тобою командувати. Але втиратися людині у довіри задля якоїсь там інформації... Дуже низько навіть для самих поганих антагоністів, які тільки існують у якихось фільмах чи серіалах. Тому не смій нікому вдиратися ось так нагло в довіру!

— Але ж він хоч комусь повинен довіряти! Він не зможе бути вічно один!....

   Обірвавши дзвінок і не давши подрузі договорити, я поклала телефон назад до карману і деякий час стояла, дивлячись на те, що відбувалося на вулиці. Через те, що особливо нічого цікавого не було, я все-таки зайшла у кімнату. Все-таки вже почало на балконі холодати, а думка про те, що мені доведеться хворіти літом загнала мене до кімнати. Лягла на цю саму кровать, почав поглядом втупляти у стелю і думаючи то про одне, то про інше. Не треба було мені так розриватися, я поспішила відкривати емоції. Треба з посиленою емоційністю щось робити...

   Але мабуть, я у чомусь права. Звісно, я не можу бути у цьому певна на сто відсотків. Але щоб вдертися комусь у довіру а потім мати можливість цю людину зрадити - найгірше, що могла мені зараз запропонувати подруга. Звісно, прямим текстом про те, що вона когось збирається морально знищувати ще дужче Катя не сказала, але багато речей вказують саме на таке. Може, зрада буде неочікуваною навіть для самої Каті - вона намагалася усе старанно приховувати, а тут бац! І її різко хтось зміг ось так легко викрити.

   Катя ніколи не вміла нічого нормально приховувати. Принаймні, від мене вона нічого не приховувала, навіть якщо намагалась. Я швидко розуміла, що щось не так, але не тиснула на подругу. Якщо треба - вона зі мною поділиться. Ось колись вона зі мною поділилася тим, що не може дуже напрягатися на фізкультурі, бо колись їй сильно вивихнуло ногу і кістки нормально зростися не змогли. Пам'ятаю також, як вона казала, що крім мене, її класної керівниці та родичів про це ніхто не знає.

   І тоді я поклялась сама собі, що буду мовчати про це завжди.