Глава друга. Пропозиція.

    Ледь холодний вітер легенько доторкався до мого обличчя. Еві сиділа на колінах Рагнара, який обережно притримував доньку, щоб вона не впала. Дівчинка роздивлялась усе довкола великими, синіми очима.

    Донька трохи витягнула невелику ручку й спробувала вхопити якусь комаху. Та швидко відлетіла, тому Еві не змогла її схопити. Дівчинка інколи продовжувала намагатись схопити якихось комах, які чомусь вирішили зупинитися біля неї.

— Слухай, я ось подумав, що може, ми переїдемо назад? - Запитав тихо Рагнар у мене, і я легенько вигнула брову.

— Що ти маєш наувазі? - Запитала я.

— Я часто помічав, як ти інколи дивишся вперед, про щось думаючи. І не важко здогадатися, що ти все ще думаєш про той свій Ринок. Тому я й запропонував повернутися назад, щоб ти знову побачилась з людьми на тому Ринку.

    Чоловік був правий. Я дійсно інколи думала про Албанський Ринок, гадаючи, що нового сталося там за доволі довгий час моєї відсутності. Але чому йому захотілося переїхали туди, де живуть його вороги? Я не повірю в те, що він робить це тільки заради мене, бо можливо, я б не полізла до місця, де було ціле зборище тих, хто мене ненавидить, бо це дуже ризиково.

    Знаючи, на що можуть бути здатні люди з Ринків, я б туди не сувалась зайвий раз, якби була їхнім запеклим ворогом, якого вони, можливо, до сих пір хочуть знизити. Тому пропозиція від Рагнара була досить дивною з його сторони.

— Чому ти різко вирішив запропонувати мені повернутися назад? - Запитала я знову. - Ти ж знаєш, що тебе там не любить десь з пів городу і знаєш, що це ризиково. Тоді чому ти...

— Тому, що мені стає боляче від розуміння, що я забрав тебе з місця, де ти жила більшу частину усього свого життя, і зробив тим самим боляче тобі.

   Я подивилась на Еві, яка до сих пір розглядала людей, які не дуже й часто проходили повз нас, про щось розмовляючи.

— Так, мені справді було боляче, що мене забрали без мого погодження, але це потихеньку минулося.

— Тобто, ти не хочеш повертатися, й відмовляєшся від пропозиції, так? - Спокійно запитав чоловік, і я подивилась на нього, намагаючись роздивитися на його обличчя хоч якусь емоцію крім спокою.

— Не відмовляюсь, але й не погоджуюсь поки. Просто дай мені час подумати.

   Я подивилась на рожеве небо, по якому разом з хмарами ліниво повзло сонце, наче нікого не бажаючи бачити. Я певна, м'які хмари спокійно пливли по небу, наче й не знали ніяких турбот у своєму житті.

    Те, що пропонував мені Рагнар, було досить привабливим. Я нарешті повернусь до свого справжнього дому, зустрінусь з батьками, познайомлю з чоловіком та Еві. Можливо, ми знайдемо десь дам собі нову домівку а цю, де ми живемо зараз продамо. Я в останній раз повернусь на Албанський Ринок. Все потихеньку почне налагоджуватися.

    Але чи дійсно так все добре буде, як я зараз про це думаю?

   Мене можуть не прийняти на Албанському Ринку. Бо я по-перше, вже доросла, а по-друге, на мене можуть злитися за те, що я не спробувала до сих пір нічого ім повідомити про своє положення. Чому я цього не зробила до сих пір? Я змінила номер, і номери моїх старих друзів стерлися. І саме смішне в цій ситуації те, що я не пам'ятаю ні одного з них, бо коли в мене була можливість їх вивчити, я це не зробила, бо гадала, що це мені не потрібно. Тому дзвонити нікому зі знайомих я не можу.

    Мене можуть також не прийняти батьки через те, що вважають мене людиною, яка спеціально втекла з дому в пошуках більш хорошого життя. І те, що ми приїдемо туди з Рагнаром та Еві тільки покаже, що їхні здогадки були вірні - я просто втекла, обірвавши усі зв'язки з ними. 

   Тому мені ще треба подумати над тим, чи погодитись на пропозицію Рагнара.

..

..

..

..

..

    Коли настала ніч, і я вложила Еві спати, я швидко перевділась у тонкий одяг для сну. Обережно перелізши через Рагнара, який дивився щось на «тонкому» сучасному телевізорі, я лягла поряд з ним. Декілька хвилин ми дивились якесь шоу, доки чоловік не вимкнув телевізор і не повернувся до мене, обережно кладучи руку мені на плече.

    Рагнар легенько притис мене до себе й ніжно поцілував. Я відчула його подих на моєму короткому волоссі.

— Ти ще думаєш? - Тихо запитав він, ніби боячись, що може розбутити доньку.

— Знаєш, я тут подумала, й вирішила, що погоджуюсь на твою пропозицію.

    Від моєї відповіді чоловік трохи посміхнувся. Він трохи наполегливіше обійняв мене, а я його у відповідь.

— Тільки, я не знаю, що робити з Еві. Чи вона не мала, щоб їхати майже через цілу країну тільки через те, що мені захотілося лиш на декілька днів побувати вдома?

— А ти гадаєш, ми не впораємося? - Запитав чоловік, легенько посміхаючись.

— Не знаю... Можливо, впораємось, хто його знає. А якщо щось дійсно піде не так? - Знову почала я.

— Що може статися поганого?

— На нас нападуть. Можуть щось вкрасти. Еві, або когось з нас можуть вбити. Еві може захворіти. Будь що може піти не так.

   Я вже почала трохи сумніватися на рахунок того, що погодилась на пропозицію Рагнара.

— Ніхто не нападе. Я в підлітковому віці доволі довго займався карате, і мав коричневий пояс. Тому тему про напад відкидаємо. Вкрасти... Ми будемо уважно дивитися за речами. Про захворювання теж не хвилюйся. Зараз літо, захворіти можливостей стає набагато менше. 

— Тоді добре. - Більш спокійно мовила я.

    Рагнар заспокійливо почав гладити мою спину, а я заплющила очі, дозволяючи приємним відчуттям взяти гору наді мною. Все-таки, чоловік дійсно змінився, і зробив це на краще.