Глава перша. Зміни.

    Еві знову кричала - вже третій раз за цю ніч. На цей раз вставав Рагнар. Обережно узявши доньку на руки, він спробував їй тихо заспівати та якось заспокоїти. Вона довго не плакала. Вже через три-чотири хвилини вона вже затихла, і чоловік так само обережно поклав її назад в маленьку кроватку.

   Коли Рагнар ліг поряд зі мною, він обійняв мене, притиснувши до себе. Я не сперечалась, лиш трохи сильніше притислась до нього. За останній час наші стосунки значно поліпшилися. Звісно, образа ще була, але вона була вже дуже слабкою, і я готова була от-от пробачити чоловікові.

   За ці три роки багато чого змінилося. По-перше, Рагран зробив мені пропозицію, коли я очуняла після пологів, і ми зрозуміли, як доглядати за дитиною, якій виповнився тільки один рік. Я сказала «Так», бо розуміла, що поступово починаю закохуватися у нього, як і він у мене.

    По-друге, ми переїхали до свого власного дому. Рагнар довго збирав гроші на цей дім, і нарешті зміг собі дозволити його купити. По-третє, я вирішила, що коли Еві почне ходити до дитячого садка, я влаштуюся на роботу, щоб не сидіти, склавши руки, доки один працює, а інша з іншими дітьми.

     Інколи я намагалась дізнатися про те, що відбувається на Албанському Ринку. Але спочатку закінчився мобільний інтернет, а потім я не змогла знайти абсолютно нічого. Також я намагалась писати подрузі або Грасісу з Самрамоном. Але, схоже, усі троє мене чомусь заблокували. Чому саме? Я над цим ще думаю. Але факт залишається фактом.

    Коли Еві знову заплакала, Рагнар вже збирався на роботу. Я теж вирішила встати рано з ним, бо мені всеодно не хотілося спати. За вікном вже з'являлися останні промені сонця.

   Взявши маля на руки, яке продовжувало ще кричати, але вже не так голосно, я посадила її за невеликий спеціальний столик, який був якраз створений для того, щоб готувати малих дітей. Зараз ми були на стадії поступового переходу на тверду їжу. Я намагалась не давати їй дуже тверду їжу, та й робила інколи перерви, даючи щось більш м'яке.

— Ну все, я пішов. - Мовив чоловік, і поцілувавши мене в щоку, вийшов на вулицю, після цього зачинивши за собою двері.

   Якийсь час я проводжала його поглядом, чекаючи, доки розігіється їжа для дочки в мікрохвильовці. Потім почала годувати. Дитина поступово заспокоїлась, і слухняно тягнулась до ложечки з їжею кожен раз, коли я простягала її до Еві.

    Коли я мила її тарілочку, дочка схопила невеличку помаранчеву ложечку, якою я її годувала, й мило почала гратися нею, щось намагаючись при цьому говорити. Еві вже могла вимовити деякі слова й фрази, які почула від нас з Рагнаром. І зараз вона намагалась відтворити їх знову. Звісно, були й якісь видумані слова, але все ж, мала вже робила потихеньку успіхи у цій справі.

   Поклавши чистий посуд у невелику шафу, прикріплену до стіни над раковиною, я перенесла Еві до інших кімнати. Діставши декілька книг, я розклала їх перед дитиною. Я зазвичай читала дочці десь до одинадцятої години, потім ми йшли гуляти, після цього ми обідали, й гралися, чекаючи, коли Рагнар повернеться з роботи.

   Вже знаючи, що від неї хочуть, Еві тикнула маленькою ручкою на одну з книг, яка їй сподобалась більше. Я трохи посміхнулась. Мені завжди подобалось проводити час з нашою дочкою, яка була чимось по зовнішньому вигляду схожа на мене і Рагнара одночасно. Можливо, характерами вона теж була гібридом наших з чоловіком.

    Розгорнувши книгу, я сіла поряд з Еві й почала їй читати, інколи показуючи якісь малюнки або слова. Мала інколи дивилась то на мене, то в книгу. Інколи донька й сама намагалась щось читати. Це, правда, виглядало поки що не дуже розбірливо, але я бачила, що навіть у такому році дівчинка намагалась вже щось робити сама. І я починала пишатися нею ще більше через це.

   Коли Рагнар повернувся з роботи, було десь близько шостої вечора. До цього моменту я встигла приготувати вечерю. Коли ми сіли їсти, вона була ще теплою.

— Як справи на роботі? - Запитала я у чоловіка.

— Все як завжди, в принципі. Нічого нового не відбувалося. А у вас? 

— Теж в принципі все як завжди. - Я легенько потисла плечима. - Які плани на завтра?

— Можливо, мене завтра раніше відпустять, тому я б хотів погуляти трохи з вами десь в парку. Або якось по іншому провести час з вами двома.

    Я посміхнулась.

— Тоді давай завтра в парку?

   Рагнар кивнув і теж посміхнувся.

..

..

..

..

..

    Темнолика сиділа за столом у закинутому будинку, дивлячись на головну вулицю. За останній час вона не намагалась тут прибирати. Вона взагалі не намагалась нести до цього дому щось, що могло б показати, що тут хоч хтось може бути. Це була суто робота Обсидіана, який став зрадником, покинувши їх. Можливо, якби Настя назначила відкрито Темнолику на посаду головної після того, як пішла й зникла, можливо Катя почала б теж заносити щось в цей дім.

   Поряд з нею сидів ще один хлопець, якого дівчина наче не помічала й навіть не знала, що він тут є. Але вона знала, що ось-ось має сказати йому хоч щось. Хоч щось, щоб почати розмову.

    Цей хлопець - йому було зараз десь чотирнадцять років, - повинен був зайняти її місце, бо у дівчини було й своїх справ по горло у житті без маски на обличчі. Тому вона хотіла призначити хлопця наступним після себе, коли дівчина піде з посту головної, повністю приділивши життя більш спокійним ситуаціям. 

    Але дівчина також розуміла, що повинна закінчити почату три роки тому справу. Повинна була показати всім, що небезпека прибрана остаточно. Тому те, скільки хлопець буде залишатися в «учнях» - лише питання часу й бажання самої Темноликої.

— Що ти думаєш про Обсидіана?

— Полеглий герой. Про таких кажуть «з князей до грязей». Спочатку він усім подобався, а потім різко перейшов на сторону ворогів.

    Дівчину трохи нервувало те, що подругу до сих пір вважали поганою, не маючи ніяких доказів при цьому. Але Темнолика боялась захистити дівчину, бо можливо, її теж почали б ненавидіти. Якщо Обсидіанові пощастило, і він здриснув кудись далеко, де його ніхто не може дістати, то Темнолику люди з Ринків дістануть швидко. Їм не завадить нічого, щоб знайти її. Тому Катя вирішила мовчати від гріха подалі.