Глава четверта. Сварка.

    Десь тихо квакало декілька жаб. Було чутно, як вони перестрибують з калюжі на землю чи навпаки - з землі у калюжу, яка не встигла ще висохнути після довгого й холодного дощу. І звідки вони тут усі такі "гарні" беруться? Осінь близиться зі швидкістю краплі дощової води, яка ось-ось повинна впасти на холодну землю - залишилося усього лиш п'ять днів до навчання у школі.

— Ти тут? - Тихо питає ЧервонийПил, знову стоячи за бар'єром з кропиви.

   Я вже по звичці тихо кашляю, щоб трохи "прочистити" горло перед нашою розмовою, підходжу до бар'єру з кропиви і так само тихо відповідаю:

— Так, тут. - Так само тихо відповідаю я.

— Круто. - Чую, як дівчина тихо тупцяє на місці.

     У повітрі повисла тягуча тиша. Було таке відчуття, ніби тиша була настільки реальною, що до неї можна було простягти руку і доторкнутися. Ніхто з нас двох не знав, про що зараз можна поговорити. Та й хотілося нам про щось говорити зараз?

— Як у тебе справи? - Нарешті питає дівчина, не знаючи, що ще можна сказати. - У мене ось все поки що добре...

— Не прийми мене неправильно та не думай, що я якийсь-то псих з хворою головою... Але якщо чесно, за останній час мені хочеться зникнути, вмерти.

— Це... - Дівчина ніби завмирає і навіть на декілька секунд перестає дихати, а я подумав, що марно сказав їй таке, змушуючи нервуватися. - З чого такі думки?...

— А ти хіба не помітила? Довкола мене постійно твориться якась повна чухня - спочатку неприйняття довкола, потім рани, сварка на Албанському Ринку. Та ще й з батьками проблеми почалися на додаток, ніби в мене взагалі інших проблем окрім цього нема.. А далі що? Що далі з такими темпами буде? Усе котиться в саму наймерзеннішу канаву, яка тільки може бути у світі.

— Не кажи так. Сварки бувають довкола і ніхто від них не захищений. Навіть якщо людина намагається усе вирішувати мирно. Тобі не треба вгонятися в глибоку депресію тільки через те, що ти з кимось посварився, навіть якщо цей "хтось" буде близькою для тебе людиною. А рани... Ми спробуємо знайти вихід, спробуємо знайти лікарів, які допоможуть тобі з ними...

— Дякую. - Різко обірвав дівчину я. - Дякую за все, що ти для мене зробила. Але зараз мені треба трохи побути самому, якщо ти не проти звісно.

— Ні. Я не залишу тебе у такому стані. А то ще можеш з собою щось погане зробити. Мені тільки цього не вистачало. Просто спробуй вилитися мені та розповісти про свої проблеми. Я знаю, що це важко комусь довіритися після усього, що ти пережив самотужки, але просто спробуй. Я не буду на тебе сваритися, не буду якось намагатися тебе у чомусь звинувачувати, бо хочу підтримати, як друга. Просто спробуй.Тобі від цього легше стане, гарантую. Добре?

— Добре... - Я глибоко зітхнув. 

   Чи справді їй можна так довіряти? Так, можна. Ми вже стільки пережили разом. Звісно, для когось усі ті пригоди можуть здаватися дуже малими, але для мене їх достатьньо, щоб нарешті почати довіряти хоч комусь. Хоч щось...

— За останній час я відчуваю себе морально подавленим. Я навіть інколи помічаю, що майже нічого не відчуваю.

— У якому сенсі "нічого"?

— Я вже багато разів давив у собі емоції і встиг частково забути навіть те, як радіти навіть чомусь "великому" у житті.

— І чого ти їх у собі давив?

— Бо коли я злився, наді мною сміялися, коли мені хотілося плакати - теж інколи могли сміятися. А коли радів, постійно питали, чому я такий радісний і уся радість ніби просто зникала. Їм постійно щось не подобається.

— А ти не звертай на них уваги.

— Легко сказати, важко зробити.

— Добре, як скажеш. Що ще тебе непокоїть? Давай, розкажи мені хоча б невеличку частку від своїх проблем. Сьогодні я твій персональний психолог, який допоможе тобі.

— Дякую... Що ж... Я навіть не знаю, що ще тоді можна розповісти...

— Подумай над цим, часу ще багато. Я все одно не знаю, чим себе окрім цього сьогодні зайняти. Так що не поспішай.

   Що їй можна ще розповісти? А чи можна їй дійсно довіряти? - задаю сам собі знову те й саме питання вже який раз за цей день, який задавав ще з самого ранку. Дивлячись на те, що ми вже встигли пройти за ці декілька місяців, так, їй можна довіряти. Але якщо дивитися на те, що я майже її не знаю - та чи варто намагатися дізнатися, якщо вона не захоче про себе сама розповісти, - то довіряти їй хочеться так собі попри усі думки перед цим.

   Так, давай, Обсидіане, перерахуй якості ЧервонийПил. Згадай усі її добрі якості, щоб аргумент про те, що їй можна дійсно довіряти був більш вагомим і не мав тільки одну причину.

   Що ж... Вона добра і турботлива. Вже не раз проявляла до мене свою доброту та турботу. Вона може здатися трохи по-дитячому наївною на перший погляд. Але це не заважає їй у важливі моменти нормально думати. Вона весела. Мені з нею завжди весело. Але чи весело їй зі мною? Так, не починай знову... Вона завжди прийде тобі на допомогу, якщо так треба. Вона... А що ще? 

   Так, зберися! Ще один доказ того, що тоді треба навчитися довіряти хоча б їй! Ну, вона мені вже як молодша сестра... І все? Чорт... Я мало її знаю. Дуже мало. Треба намагатися більше проводити з нею часу та дізнатися, що їй подобається, а що саме вона просто ненавидить. Це для мене важливо. Навіть дуже. Все-таки в мене за останній час з'явилася людина, якій я можу довіряти. Мені не можна пропустити такий чудовий момент. Але чи хоче ЧервонийПил довіряти мені?...

   Що ж, що я можу їй розповісти? В принципі, більше поки що нічого, щоб її не навантажувати. А то зараз як розповім щось таке, так вона буде ще й дуже нервуватися. А мені не треба, щоб вона через мене змушувала саму себе зайвий раз понервувати чи відчувала якісь погані емоції.

— Це мабуть, поки що й усе, що мені зараз прийшло на розум. - Підсумував я. - Ти тільки зайвий раз через мене не нервуйся, добре?

— Як скажеш. Але якщо що - клич.

— Добре. До речі, не хочеш поїсти трохи картоплі? У мене тільки вчора вона доспіла.