Глава друга. Зустріч.

— Я тобі відповідаю! Ця зустріч повинна бути особливою!

— Може й так, але я не розумію, для чого я тобі потрібна? Ти ж сама мені не дуже давно декілька разів сказала, що тебе просили приходити самій, без посторонніх. Нащо я тобі там?

— А якщо щось трапиться? Ти будеш якщо щось дійсно станеться на підстрахуванні. А то мені якщо чесно трохи страшно туди йти самій... - Катя опустила погляд, почав дивитися під ноги, але вона продовжила йди далі по можливості швидко.

   Я подивилась на неї. Якщо чесно, мені взагалі не сподобалась ідея йти з нею. Але щоб не руйнувати наші крихкі відносини, я все-таки погодилась. Або я просто погодилась через те, що мені хочеться по можливості з нею проводити більше часу, бо ми вже й так багато пропустили...

— Ти хоч приблизно знаєш, про що ви там спілкуватися будете? - Запитала знову я, відвернувшись від подруги і теж почав дивитися під ноги, інколи підіймаючи голову, щоб поглядом шукати перешкоди, які треба обійти.

— Я над цим ще думаю. Просто коли я домовлялася з одним з них на зустріч, то казала, що більше запитань ставити буду я. 

— Тоді думай швидше, бо ми вже майже прийшли. - Я легенько вдихнула.

   Ох, не подобається мені це. Знайдемо собі пригоди - і вийти з них не зможемо. І що тоді? Кликати на допомогу? А кого? У нас поки нема того, на кого ми можемо покластися. Принаймні поки що. Якщо ця розмова пройде достатьньо гладко, то можливо у нас буде можливість дізнатися більше. Дізнатися правду, як каже Катя. Все-таки це її затія була. Дівчині більше хочеться дізнатися скоріше не про сам Ринок, а про того, хто його створив і веде зараз.

   Та й до того ж ми - а точніше по договору повинна йти тільки Катя, - йдемо з невеликою пропозицією - нам розповідають більше корисної інформації про той Ринок, а ми у відповідь даємо тій людині якусь рідку річ, яку вона довго хотіла. Каті вдалось знайти цю річ у себе, яку вона вважала колись не дуже потрібною і навіть збиралася викинути, але зараз вона вже нам потрібна.

   Коли ми прийшли на потрібну місцину, нікого ще не було. Я непомітно зайшла за кут, щоб мене не було видно але щоб я теж хоч щось могла чути з розмови, а Катя стала чекати, натуливши на обличчя свою помаранчеву маску. Незнайомець не змусив себе довго чекати і вже через декілька секунд моя подруга і він почали розмову. Я у свою чергу слухала її, намагаючись вловити зі слів незнайомцями щось дуже важливе. Щось, що могло нарешті хоч трохи змусити жаду дізнатися не таку вже й важливу правду у подрузі згасити.

— Ти знаєш хоч щось про Обсидіана, яке не знає ніхто інший. - Знову задала питання моя подруга і щось у мені загорілося.

    Я хотіла тикнути на те, що погано розповідати про людину її можливі слабкості, але зі свого не дуже безпечного сховку вирішила до потрібного часу не вилазити. А то ще щось погане з-за цього станеться... Точніше, воно точно повинне статися, якщо я підведу свою подругу.

— Знаю трохи. - Мовив спокійним голосом незнайомець, явно не поспішаючи Каті розповідати щось цікаве. - Я не буду тобі переказувати усього, що знаю, щоб повністю становитися зрадником, але скажу єдине - вам краще не гнати на нього, якщо у цьому нема причини чи сенсу. 

— Чому? 

— Кажуть, що він зв'язався з іншими компаніями і допоміг в обмін на те, що вони можуть жорстоко помститися його ворогам.

— І як вони можуть це зробити? - Знову запитала з непідробленою цікавістю у голосі подруга.

— Не знаю точно, але кажуть, що помста буде дуже жорстока. Та й сам Обсидіан, поговорюють, на багато що здатен заради помсти. Звісно, ще ніхто не бачив, як він мститься комусь. Скажу чесно - ніхто навіть не бачив, як він сильно проявляє емоції окрім того невеликого разу. Та й тоді Обсидіан швидко охолов.

— Що тоді сталося?

— Не знаю усього. Знаю, що щось сталося, а ось що - не знаю, чесно. І знаєш, чому усі Обсидіана так можуть боятися?

— Чому? 

— Усіх лякає його холодність і те, що він під час цього робить, уяви, що він може з нами зробити, коли справді щось відчує.

— Тобто, холод у ньому страшний, а полум'я ще страшніше?

— Саме так. Це все, що я знаю по цій темі.

— Є ще щось, що ти знаєш про нього? - Я чую, як подруга мнеться на місці, явно тягнучи час цими запитаннями, щоб придумати нові.

— Знаю, що він часто лазить з двома підлітками - дівчиною та хлопцем. Може, від них ти щось більше зможеш дізнатися, хоча я у цьому не дуже таки й певен. Бо вони схоже за все, вже стали не поганими друзями і ті двоє однозначно не видадуть Обсидіана, якщо він того не захоче.

— Так, пригадую, що бачила цих двох багато разів поряд з ним... Як їх звуть?

— Я знаю, тільки як звуть дівчину - ЧервонийПил. Вона ніби збиралася посісти на якийсь час місце Обсидіана, доки він кудись подівся. Вона до речі нас так би мовити заспокоювала, коли Обсидіан різко зник і усі панікувати почали, кажучи, що з ним все добре і в нього просто є невідкладні справи, через які він не деякий час зникнув.

— Та що ж у них там за інцидент то стався?! - Вигукнула Катя, явно вже не очікуючи точної відповіді на це запитання.

— А ти у інший на Ринку розпитай, хтось повинен це знати. Може, тоді вдастся натрапити на того, хто був так би мовити провокатором того інциденту.

— Ти бачив обличчя Обсидіана? - Знову питає Катя, швидко вгамовуючись.

— Ні. Ніхто ще не бачив. Може, й не побачать вже ніколи, бо Обсидіан явно не збирається нам його показувати. Правда, не знаю, чому він його постійно так ховає, але факт залишається фактом.

— Ти знаєш про ЧервонийПил щось?

— Знаю тільки те, що вона познайомилася з Обсидіаном ще до того, як Албанський Ринок почав створюватися. Та мабуть ще до того, як думки про Ринок тільки прийшли в голову.

— Ти знаєш, як створився Ринок?

— Трохи. Ніби у Обсидіана якісь знайомі були, у яких багато друзів було. І якраз в обмін на щось Обсидіан попросив у них так би мовити пропіартити свій Ринок з усіма правилами. Ну, а далі ти вже мабуть і сама вже чудово знаєш.