Глава дев'ята. Підготовки.

    Я лежала й дивилась на стелю. Малюк вже трохи штовхав мене зсередини, ніби протестуючи проти чогось, що йому сильно не подобалось. Але що саме йому не подобалось - хто його знає. Я не знаю, що йому зараз треба, уявляю, що буде, коли він народиться. З мене ж нікудишня мати буде.

   Але є й приємні новини. Я пам'ятаю, як дівчина залетіла до нашої кімнати, притискаючи до себе синій згорток. Очі дівчини, як мені тоді здалося, трохи мерехтіли у напівмороці від захвату й задоволення. Через те, що її малюк ще спав, вона казала все шепотом:

— Я нарешті звалюю звідси!

   Мені подобалось, що хоч хтось пішов звідси. І хоч ми з дівчиною не змогли кудись податися разом - так швидко час летить, вже аж с'ім місяців пройшло... - всеодно, я була задоволена тим, що Соломія змогла вирватися звідси.

    Допомогла їй зібрати її невеликий згорток речей - яких було не дуже багато, тому це відбувалося швидко, - дівчина попрощалась зі мною, і через декілька хвилин Соломії у кімнаті вже не було, як мабуть, і в приміщенні. Я залишилась сама. Хіба що, Рагнар став інколи до мене заходити, намагаючись бути поряд з нами якомога частіше й більше. 

   Десь з два місяці тому ми нарешті дізналися стать дитини. Дівчинка. Тому вирішили назвати її так, як спланували - Еві.

     Я дістала свій телефон з карману. сім карти не було, тому я не могла нікому подзвонити. І я не була певна, що я можу використовувати мобільний інтернет.

    Але все-таки, треба спробувати, можливо все ще буде працювати, хоч я і не певна у цьому. Так, він все-таки працював дуже повільно, ледь грузив сайти в інтернеті. Здавалось, він ось-ось повинен був перестати працювати, але ні. Мобільний інтернет тримався на диво довго, не підводячи мене. Я навіть здивувалась тому, що він взагалі працював, хоч і так погано.

    Зайшла до Telegram, щоб перевірити, чи писав мені хоч хтось. Доки інтернет намагався «загрузити» мені повідомлення, я відкрила чат з Катею. Повільно занесла пальці над клавіатурою, думаючи над тим, що їй написати.

Ви: Привіт! Пробач, що так довго не писала, а якщо бути більш конкретною, то взагалі не показувала ознак життя за останній час. Я хотіла попередити вас про те, що вас можливо, буде чекати, й де я зараз знаходжуся. Але до цього у мене просто не було можливості комусь з вас написати або подзвонити. Знову пробач. Зараз намагаюсь зрозуміти, де я є. Коли дізнаюсь - напишу більше. Настя :)

   Я засунула телефон до кишені, як тільки відправила повідомлення. Потім подивлюся, чи відповіла мені подруга. Коли я спробувала трохи поспати й зрозуміла, що в мене це не вийде, у двері хтось тихо постучав. Піднявши голову, я подивилась в ту сторону. До кімнати, не чекаючи  відповіді, зайшов Рагнар.

   Я прийняла положення сидячи, чоловік розмістився поряд зі мною. Деякий час ми мовчали, доки Рагнар не розпочав розмову:

— Як ти себе почуваєш? - Його голос був тихим, навіть трохи лагідним.

— Добре, малюк правда особливо не хоче заспокоюватися. Часто штовхатися почав.

    Чоловік трохи посміхнувся.

— Явно активною буде, коли трохи підросте.

   Уявляю, що буде відбуватися, коли вона трохи підросте, й буде вчитися ходити, та намагатися пізнавати світ. Тоді нам треба бути в декілька разів обачнішими, бо зазвичай малюки на такій стадії розвитку полюбляють інколи все пхати до рота, щоб спробувати це ще й на смак. Зазвичай, діти не можуть контролювати себе в такі моменти, тому малі предмети можуть навіть проковтнути. Тому, треба буде усі малі речі від нього ховати.

   Я легенько притислась до чоловіка, відчуваючи легке хвилювання від того, що час, коли в нас з'явиться нарешті дитина, поступово наближається, і його вже ніяк не зупинити. Чоловік обережно обійняв мене однією рукою за плечі, трохи сильніше притискаючи до себе. Тепер я відчувала тепло його тіла трохи більше. Рагнар ніби відчуваючи мій душевний стан зараз, тихо й заспокійливо мовив:

— Усе буде добре, я буду поряд з тобою.

   Якби ж так просто можна було заспокоїтися й не хвилюватись на рахунок нашого майбутнього...

..

..

..

..

..

    Темнолика тягла важкий мішок, набитий камінням до виходу з табору. З іншого боку тягти їй допомагав один з хлопців, деякі з яких теж тягли схожі мішки, щоб зробити таку собі стіну. Дівчина пояснила це тим, що якщо Знищувальники знову вирішать напасти на них, то на цих стінах буде декілька «змінних» людей - вони будуть мінятися кожного ранку, щоб слідкувати за тим, що відбувається «ззовні», - які помітять наближення ворогів. Усі підтримали її в цьому.

    За останній час ставлення до Обсидіана кординально змінилося. Усі вважали, що він дійсно зрадив їх, бо нічого не писав вже доволі довгий час. Деякі навіть трохи розчарувалися в ньому. Спочатку він створив Албанський Ринок, де усім підліткам було добре, зробив з себе такого собі героя, а потім різко зник, і перейшов на сторону їх ворогів.

   Навіть Темнолику хотіли після поширення чуток зняти з посади головної, але в останню мить передумали. Дівчина не так вже й часто контактувала з Обсидіаном, тому багато хто був певен, що її Обсидіан підмовити не міг.

    Та й всеодно, дівчина не могла бути готова до його планей і цілей. У неї були проблеми з ногою, а Обсидіанові - усі були певні, - підходили тільки ті, хто був більш «нормальний» за станом здоров'я.

— Все, на сьогодні досить. - Мовила голосно дівчина, коли вони з хлопцем нарешті донесли мішок до потрібного місця. - Завтра продовжимо.

— Але ж вони можуть напасти на нас кожної миті, а стіна вже майже готова! - Заперечив хтось, і Катя подивилась у його сторону. - Давайте вже доробимо, а потім підемо по домах.

— Я розумію, що вони можуть напасти на нас, коли ми цього взагалі не чекаємо. - Спокійно мовила дівчина. - Але який сенс буде від людей, які вже встигли втомитися? Ви будете дуже втомлені, щоб ще й битися, до того ж, у вас повинне бути й своє життя окрім Албанського Ринку. Та й до того ж, я не певна, що вони можуть в цьому році напасти на нас. При їх першій спробі знищити нас, ми конкретно так знищили припаси їхньої зброї. Навіть якщо вони нападуть на нас, коли ми цього не чекаємо, у мене вже є ідея, що ми можемо зробити проти них.