Глава третя. Дівчина.

   Думка про те, що я можу бути вагітна від монстра, який згвалтував мене, не давала мені спокою ці чотири дні, доки я майже не ворушилась, і вставала з кроваті тільки для того, щоб сходити поїсти. Та й їла я тільки через раз, якщо взагалі щось за цілий день могла їсти. Я намагалась забути про те, що сталося. Але біль, який вщухав поступово, постійно нагадував мені про те, що зі мною сталося.

    Але навіть якщо я буду вагітна, я не посмію вбити дитину. Це я вирішила для себе з самого початку. Комусь може віддам - все-таки надії на втечу в мене залишилися навіть після невдалої спроби, - може, почну Рагнара благати, щоб він не скривдив дитини. Хоча, дивлячись на те, що він мене вперше не послухав, я певна, що він не послухає мене знову. І це для мене було страшним.

   Коли я вперше задумувалась про те, що колись буду вагітна і коли я допускала думки, що можливо ця дитина буде «створена» не з коханою людиною, а з тим, кого я сильно ненавиджу, я всеодно не вб'ю її. Не зроблю аборту, і буду виховувати її сама, доки можливо не знайдеться той самий, який допоможе мені хоч чимось.

    Чомусь згадались розповіді матері про те, як вона була вагітна мною. У неї не було особливих проблем зі мною. Я особливо нічого не «вимагала» - у мами майже не було відчуття, що їй треба поїсти щось незвичне, яке зникало майже одразу, коли батько приносив потрібні речі й збирався швидко готувати матері те, що вона хотіла. Звісно, я інколи могла штовхнути мати зсередини, але це було не так вже й часто.

    Двері тихо відкрилися, і я подивилась на прохід. Кого це занесло до мене? Я ніби нікого не чекала. Та й ніхто особливо не збирався заходити до мене. До цього ж вони не заходили, а так, чисто ради пристойності заглядали, й більше нічого особливо не відбувалося. Але хтось всеодно прийшов.

   Вона мала помаранчеве, наче у лисиці волосся, яке, я певна, могло трохи передаватися на більш яркому світлі. Личко було обережне, м'яке, наче його робив якийсь майстер з глини, сидячи за роботою довгі години, щоб його творіння було ідеальним. І чого справді стало ідеальним.

   Колір очей важко було роздивитися. Але, як мені здалося у цій напівтемряві, вони були темно коричневі. Як стовбур дерева, яке тільки трохи встигло укріпити свою кору.

    Мене трохи здивувало те, що це була дівчина - тим паче та, якої я ще ніколи не бачила. Звісно, тут було дуже багато людей, але дівчат з-поміж хлопців було тільки п'ятеро - я, ця руденька, і ще три, яких я теж встигла одного разу побачити, коли вони проходили поміж мене по справах.

   Дівчина сіла на край моєї кроваті після того, як зачинила за собою двері майже повністю, залишаючи в кімнаті лиш невеличку дрібку світла. Я прийняла положення сидячи, щоб трохи краще роздивитися її. Руда, схоже, була не проти, що я її так відкрито розглядала. Вона трохи заправила пасмо волосся за невеличке вушко й поклала підніс з їжею там, де були мої ноги, щоб було зручніше й він при цьому не впав нікуди.

   Я кинула швидкий погляд на їжу, яка була там. Невеличка тарілка зі шматочками вареної картоплі, у якій були трохи менші шматки жареного м'яса. Саме жарене м'ясо мені подобалось. У пластиковому стаканчику, схоже, був свіжий яблучний сік. Бо тільки від нього йшов цей приємний, трохи терпкий запах яблук.

— Це тобі. - Тихо мовила дівчина, трохи ближче підставляючи до мене підніс з їжею, коли побачила, що я не торкнулась їжі.

   Я повільно простягнула руку й взяла металеву виделку. Почала повільно їсти.

— В честь чого мені дали щось окрім каші, хліба й невеликого шматочка ковбаси? - Запитала я у дівчини так само тихо, коли прожувала перший, самий найменший шматочок картоплі в тарілці. - Мене особливо не балували їжею, звідколи я опинилась тут. Невже Рагнар вирішив мене трохи порадувати? Чи може, мене хочуть вбити, тому вирішили, що дадуть більш різноманітну їжу, ніж зазвичай, щоб я встигла насититися в останній раз їжею?

    Питань було стільки, що здавалось, я могла задавати їх днями. Але вирішила поки зупинитися тільки на цих, щоб дівчину не перенавантажити своїми питаннями й дати їй змогу подумати.

— Рагнар вирішив, що якщо ти не можеш чомусь виходити зі своєї кімнати тобі будуть приносити щось більш корисне, бо ти ніби захворіла. Але знаєш, я чомусь не певна, що ти захворіла. - Дівчина швидко додала, побачивши моє здивоване обличчя. - Я не знаю причини, й не буду тебе питати, чому ти не виходиш з кімнати, хоч і хочеться дуже. До речі, ти можеш замовляти різні продукти, які хотіла б з'їсти наступного разу.

   Нічого собі, свято - ледь не вигукнула я, але встигла втриматися й прикусити язик. За останній час мене більше годували склизкою кашею. Тому я була налаштована звикнути до такого режиму. Точніше, вже потихеньку починала. А зараз, ніби щось змінилося. 

   Може, Рагнар знає про те, що я можу завагітніти, й тому вирішив, що дитину не треба вбивати тільки через те, що ми з ним ворогуємо? Дуже на це сподіваюсь. Бо я вже готувалась до того, що можливий плід усередині мене не зможе нормально розвиватися без потрібних вітамінів.

   Але з чого це Рагнару бути таким добрим до мене? Він ще з самої нашої першої зустрічі дав напряму дав мені зрозуміти, що милим до мене він не буде. Його поведінка мені здається дивною - спочатку натякав, що мені тут буде погано, давав таку собі їжу, а тепер підніс мені таке. Наче між нами й не було нічого до цього, й він був чудомив хлопцем, який готовий піклуватися про свою дитину і нібито «дівчину».

   В мене навіть здогадок не було, чому чоловік різко перемінився в настрої. Всередину прокрались сумніви. Можливо, чоловік сподівається на сина. Коли дитина трохи виростить, він почне потихеньку «відбивати» в мене її. А потім, ще більш гірше - дитина майже не буде пам'ятати своєї матері, а чоловік нарешті вб'є її, як не зробив до цього. Бо я більше не потрібна йому буду.

   Треба буде рятувати дитину й себе саму, якщо зможу. Бо, можливо, якщо народиться дівчинка, Рагнар захоче занести вже над нею руку з ножем. Я не могла цього допустити. Якщо не змогла сама себе врятувати, то я зроблю все, щоб моя майбутня дитина - якщо вона звісно, буде, - не знала свого справжнього батька й жила в нормальній сім'і без страждань.