Глава дев'ята. Під чистим небом.

   Небо потихеньку ставало все темнішим і темнішим, від чого вулиці починали теж темніти і автоматично включалися по вулицях ліхтарі. Вони освітлюють лиш якусь свою частину, з-за чого люди намагаються не ходити по темних частинах вулиць, де майже нема помаранчевого або блідо білого світла. На ньому вже починали поступово з'являтися зоря за зорею. Подув трохи холодний вітер, який зараз на диво не намагався вколоти тебе своїм холодним "ударом". Люди вже майже не ходять по вулицях, боячись, що в темряві може бути хтось, хто може вбити їх і не пошкодувати про це. Майже суцільна тиша, хіба що інколи по дорозі десь в п'ятидесяти метрах від мене їздять туди сюди машини.

    На одній з лавок сидить дівчина приблизно моїх років і закриває руками лице. Вона сидить ридає майже у темряві, лиш позаду з-за того, що там майданчик - та й то на ньому нікого нема і ліхтарі  у цій частині скоро вимкнуть. Але з-за цього її лиця все одно не видно, якщо вона не поверне його до холодно жовтуватого світла. Її боки здригаються від нових легких судорог, коли вона різко або видихає або вдихає холодне повітря. Волоси сторчать на всі боки, ніхто не намагається їх хоч трохи прибрати з лиця. Рідкі перехожі, які швидко йдуть у своїх справах, проходять повз неї, не звертаючи на неї ніякої уваги і взагалі не дивлячись у її сторону. 

   З одного боку мені хочеться хочеться підійти до неї, запитати, що в неї сталося, тому що я нікуди особливо як інші не поспішаю і часу ще в принципі багато. З іншого боку мене бісить те, що вона не може потерпіти хоч трошки до дому і ридає на вулиці при усіх, хоч і намагаючись сховати від інших свої почуття. Вона мабуть, ідеальна людина для того, щоб спробувати запропонувати їй щось по типу дружби зі мною, чи що це? Вона теж мабуть страждала дуже довго, раз не стрималася і заплакала на вулиці. Я розумію її і відчуваю кожне її почуття дуже добре, щоб зараз не підійти й не сісти поряд з нею.

   Деякий час ми мовчали, від чого спочатку склалося враження, ніби вона не налаштована зараз на розмову і мені треба піти. Потім вона шморгнула носом і таки побачив мене, спробувала витерти майже насухо своє обличчя, щоб я не бачив, як по щоках на перегони ллються краплі її слез. Потім згадала й про своє волосся, прибрала з лиця декілька локонів і спробувала його якось зробити більш акуратним декілька разів, доки не зрозуміла, що зараз це марно і не подивившись на мене, запитала:

-- Вам щось треба?

   Її голос був трохи лагідним і здавався рівним навіть попри те, що декілька секунд назад вона плакала, намагаючись себе стримати і що зараз він повинен був хоч трохи бути нерівним з-за легких нервів. Я декілька секунд повтупляв кудись у майже суцільну темряву перед нами і потім декілька секунд дивився на неї у відповідь, не наважуючись щось відповісти. Намагався дивитись їй у очі, щоб майже одразу спробувати здобути її хоч трохи приємне враження про мене. Цікаво, про що вона зараз думає?

-- Чого плакала? - Нарешті тихо питаю я і мій голос на фоні голосу дівчини здавався дуже нестерпним, тому що був трохи хриплим. Він розрізав тишу а не обережно доторкнувся до неї, як голос дівчини, змусивши її саму забриніти. - Якщо звісно це не секрет, який не можна розповідати.

-- Це... - Вона почала, але її плечі знову різко піднялися від того, що вона знову схлипнула, а потім також різко опустилися з-за різкого видиху. - Я просто... - Вона витерла під носом. - Просто загубилася...

-- І все?

   Дівчина подивилася на мене, а я майже не бачачи її обличчя якось сам здогадався, що зараз вона закрила очі майже наполовину. Мовила:

-- Ти смієшся?

-- Пробач.... Я просто... - Я просто забув, що не всі знають місцевість майже усього городу так добре, як знаю її я, дивна людина, яка любить шарахатися по таких самих дивних місцях. - Не знав, що ти така ранима. Можеш будь ласка сказати, як приблизно виглядає твій дім, я спробую підказати, де він.

--  а ти хіба можеш знати, де він може бути?

     Я повагом кивнув. Якщо я й справді знаю, де вона може жити і її домівка не так вже й далеко звідси або від знайомих для мене місць, то тоді я сам можу провести її туди, щоб потім не хвилюватися, чи дійшла вона додому.

-- Я знаю багато місць у цьому городі, тому якщо що підкажу. Якщо звісно ти хоч трохи деталей про свій дім назвеш. Їх же тут дуже багато, сама розумієш.

-- А ти до речі хто такий? Точніше буде правильно спитати... Як тебе звуть?

-- Називай мене Обсидіаном. То як все ж таки виглядає твій дім? 

-- Ну... Він точно багатоповерхівка, десь поверхів може шістнадцять... Він "с" - подібний, або називай це як хочеш. Тобто він має таку форму, - і дівчина показала мені руками форму свого дому. Я уважно дивився за її діями, вже в голові маючи декілька варіантів домівок, до яких треба буде її відвести.

-- Можеш будь ласка більш точніше описати свій дім? Просто і мене вже є декілька варіантів і я намагаюся зрозуміти, який саме в тебе. Може там... Назва вулиці чи номер дому. Може підвал поряд з ним є чи щось подібне, за чим би я зміг його "упізнати".

-- Якщо я звісно не помиляюсь, поряд був підвал, де ще чорна кицька з кошенятами від холоду ховається зазвичай. Їй там ще їжі інколи дають місцеві так би мовити...

   Я різко підскочив з місця. Кошенят і їх мати - кішку пам'ятаю дуже добре. Сам колись декілька шматочків хліба й ковбаси приносив, коли можливість і час це робити був. Про цю кішку навіть колись чутки ходили, що вона вмерла з-за того, що машина збила. Але наступного ранку її знову побачили біля того підвалу, кошенят годувала. В неї вони чорні й темно сірі. Такі милі, я прям не можу. Колись навіть хотів одного додому забрати, а потім в інтернеті десь побачив, що якщо людина кошеня візьме і залишить на ньому свій запах, то його мати кошеня кокне, тому що більше не впізнає його.

-- Пішли. - Мовив спокійно я і не дочекавшись відповіді, швидко пішов у сторону домівки дівчини.

   Сама дівчина швидко вставши, подріботіла за мною, знову  намагаючись поправити своє волосся, яке знову не піддавалося і продовжувало бути на її голові не дуже гарну шевелюру. Засунувши руки в кармани з-за того, що навіть через товсті перчатки холод зміг пробратися, я знову першим порушив тишу і почав з нею розмовляти: