Глава шоста. Нещастя на біології.

   Сірі, майже чорні хмари затуляли усе небо, затуляючи сонце і роблячи землю неначе більш темною і моторошною, якою зазвичай вона виглядає кожної ночі. Вони повільно повзли по небу, натякаючи на те, що ще не скоро визирне сонце і що чекати його відблисків на білому снігу чи прозорому льоду у ближній час не варто. Що це усього лиш марна справа і замість неї треба зосередитися на чомусь більш важливому, ніж це. Вітер інколи розгойдував туди сюди гілки дерев, які були більш гнучкими й тонкими, ніж інші. Ось одна з них, не витримавши під натиском сильного й швидкого вітру обірвалася й впала на землю з тихим "хрясь". Добре, що впала на землю, а не комусь на голову, а то увесь мій клас був би свідком того, як дорослий матюкається на усю вулицю, не стримуючись. А ще того, як наша вчителька о біології трішки почервонівши від сорому - тому що майже усі вчителі попереджували нас, що лаятися у місцях, де тебе почують погано, - відкрила б вікно і почала лаятися на ту людину. Але вже без матюків.

   Деякі лампи над нашими головами тихо потріскують, мерехтячи блідим сіро білим світлом, який на фоні "темряви" вулиць був затишним. Одна з таких ламп блимає. Вона то затухає, то знову починає світити, ніби секунду назад не світила. Дошка брудна від того, що хтось її не дуже добре витер мокрою ганчіркою, яка зараз лежала десь на полу. Її люб'язно скинув хтось з моїх однокласників, пробігаючи поряд з дошкою на перерві і навіть не помітивши, що вона впала. Та й кому потрібен брудний шматочок якоїсь старої, як сама школа ганчірки? Ніхто не захоче без особливої на то потреби торкатися цього "бруду" та класти його назад, де він колись лежав. Ось велика квітка, для якої виділили велике місце біля ряду під стінкою, тому що ця деревоподібна рослина займає достатньо багато місця. На одній з її гілок розквітла червона квітка, яка не мала свого запаху. Я перевіряла. Якась невдала рослина - займає багато місця, рідко квітне, а те, що нарешті квітне на ній, не пахне.

   Вчителька сидить за своїм столом майже у початку класу під вікном і проводить перевірку тих, хто сьогодні присутній на уроці. Про тих, хто повідомив, що сьогодні не буде присутній на жодному уроці вона згадувала майже одразу. Коли вона називала фамілію підлітка нашого класу, він казав "тут", "є" або "я". Ні в кого поки що не було бажання сказати як на минулому уроці географії "присутній" чи "ще не зник". Усі знали, що вчителька біології набагато гірша й зліща за географічку чи інших вчителів. Навіть наша прибиральниця, яка постійно сварилася на моїх однокласників за те, що вони бігали по чистій підлозі, здавалась на фоні біологічки справжнім янголом, який ніколи не скаже нікому нічого поганого. Цей же монстр, який зараз перевіряв присутніх, викликаючи кожного до дошки, не давав нікому надій і усі могли піти тільки з оцінкою не вище сімки. Навіть відмінники в неї могли отримати погану оцінку за самостійну чи контрольну не тому, що погано знають матеріал, а тому, що вчителька погана.

   Різко, мій однокласник, у минулому найліпший друг і одночасно з чим сусід по нашій з ним парті непомітно для сторожких очей вчительки, яка то підіймала погляд то опускала його знову до товстого журналу нашого класу штовхає мене під бік. Я повертаюсь і запитально дивлюся на нього, самим поглядом натякаючи, щоб він запитав у мене чи сказав щось трішки пізніше. Я не хочу, щоб біологічка поставила нас по різних кутках класу за те, що ми розмовляємо, як це зробила минулого разу, коли мій однокласник просто попросив у когось ручку чи щось таке. А коли трапляється якась біда, завжди, ніби відчуваючи її своїм тілом, пробігає вона. Секретар завжди прибігає у самий поганий момент, особливо тоді, коли у чомусь винна я. Рот трішки викривлен, очі горять усією люттю, на яку здатні усі чорти разом узяті, довге волосся, яке секретар ніколи не запитає і робити це не збирається мабуть вже ніколи розкидане по плечах. Ця дияволиця завжди з'являється у самі непідходящі моменти. Тому я намагаюся робити так, щоб цих моментів було дуже мало.

    Він головою киває на свій зошит і я дивлюся туди, гадаючи, що він знову встиг придумати. Він завжди придумував щось трішки шалене, за що нам майже завжди може влетіти і зараз мабуть теж придумав щось подібне, тому від цього мені вже становиться трішки лячно. Чому він вирішив зробити це зараз, на біології, а не на іншому якомусь уроці, де нас з вірогідністю у вісімдесят процентів ніхто не зможе так швидко помітити? На вирваному листку, який лежав на зошиті хлопця був напис:"ти віриш у те, що поряд з нами хтось є?" Я дістаю ручку зі свого пеналу  і пишу на тому ж листку:"ну звісно. Крім нас тут є ще вчитель і наші однокласники". Протягую аркуш йому. Він читає і щось пише, а потім знову простягає його мені. "Я не про них!" "По духів?" "Ні, не про них теж. Просто таке відчуття, ніби тут окрім нас є хтось інший". "Наприклад?" "Не знаю" "Тоді звідки такі здогадки і відчуття?" "Я і про це теж не знаю, якщо чесно " "тоді чому ми зараз спілкуємся, якщо ти ні про що не знаєш? От дізнаєшся, тоді поговоримо".

-- Ей, ви двоє, за четвертою партою у середньому ряді, я бачу, що ви робите. - Почула я голос, який ураз став достатньо голосним, щоб його почули і не таким тихим, яким був до цього. Він прокотився ехом по нашому класу. - І годі прикриватися, я все одно вже знаю, чим ви зайняті. Якщо ви такі вільні... - Тільки не це, будь ласка, тільки не це! - Тоді будь ласка, зробіть щось корисне не тільки для вас обох, а й для всього класу. Наприклад помийте нормально дошку. Обоє.

  А, оце й усе? А я гадала, що усе набагато гірше може бути. Значить марно переживала. Ми покірно встали і вже збиралися вийти з класу, як вчителька продовжила:

-- І так, дайте мені сюди свій листок. Почитаю, що ви там понаписували.

   Ми з однокласником перезионулися. Особливо незаконного нічого на тому аркуші не було, але все ж таки там було питання друга про те, чи вірю я у те, що окрім нас тут є хтось інший. Чи розповість біологічка про це питання та нашу розмову навіть у такому майже безгучному вигляді - тому що з гучного там хіба що те, що ми брали по черзі листок, та й то дуже тихе і ледь ледь вловиме, - нашим батькам? Чи зроблять з нами щось наші батьки за це, якщо все ж таки не стримається і розповість? А вона на дев'яносто дев'ять відсотків не стримається!