Глава третя. Загадкова тінь.

   Наступного ранку усе було як завжди. Я як і зазвичай встала десь о сьомій годині ранку від дзвінка набридливого будильника, який врізався мені у вуха своїм неприємним дзвоном. От навіщо я його на таку гучність ставила?! Швидко поснідала шоколадні і мої улюблені мюслі, які залишалися ще з минулої середи і зібравши рюкзак, який я забула зібрати вчора, натягнула зимове пальто та взув тепле взуття, яке я дістала учора ввечері з верхньої полиці у шафі, пішла у школу. У цей час якраз почав йти невеличкий сніг, з-за чого я інколи збивалася від своїх думок, задивляючись, як він падає і після цього майже постійно потрібно було згадувати знову і знову, про що я як завжди думала чи мріяла, йдучи до школи.

   Там усе теж було як і завжди. Мої одноклассники на майже усіх перервах робили з себе клоунів перед іншими, намагаючись всіляко жартувати та робити смішні вибрики, при цьому інколи горлаючи так, що аж в мене вуха одного разу на декілька секунд заклало. З-за цього у класі деяким було майже неможливо знаходиться і вони ледве себе стримували, щоб не заткнути їм нарешті пельки і погрузити ще один кабінет у майже суцільну тишу. Я, як тільки продзвенів шкільний дзвінок, відпускаючи нас на таку очікувану після чотирьох виснажливих уроків перерву, майже одразу чкурнула до Каті, перед цим тільки поклавши на парту потрібний підручник з історії та зошит по цьому ж предметові.

   Якщо честно, я дуже ненавиджу історію, при чому не тільки за те, що там нам дають для домашніх завдань багато читати і майже змушують запам'ятовувати важливі дати минулих століть. Скоріше я ненавиджу цей урок за те, що там вчителька майже на кожному уроці робить нам самостійні або контрольні, або робить усні опитування, які я терпіти не можу! Мало того, що задають по чотири, п'ять а то й шість параграфів для прочитання вдома під прикриттям того, що ми в минулому році майже нічого не зробили з минулих тем, так ще й по цьому опитують майже кожен урок! Я пам'ятаю ті моменти, коли вчителька, Мар'я Федоровна, вже жіночка поважних років, обводить наш клас пильним поглядом, обираючи, кого запитати первим і кому вліпити два у щоденник, неначе голодна пантера, сидячи у засідці обирає собі нову жертву для сніданку або обіду.

   Але я заспокоювала себе тим на сьогоднішньому уроці всесвітньої історії, який сьогодні як на зло був п'ятим уроком після довгої , як здалося багатьом  фізкультури, що незабаром ще через два уроки ми нарешті підемо додому. Що я зможу зазирнути у шкільну бібліотеку, по дорозі знову зустрітися зі своєю подругою і вже через деякий час, прийдячи додому, зустрінусь з двоюрідною сестрою, з якою учора домовлялася сьогодні зустрітися. Яка до речі живе на кінцевій метро, а це я вам скажу, майже в іншій точці нашого городу, який не такий вже великий, але уж точно не малий. А ми живемо теж на кінцевій у метро, але вже на іншій. І тому або їй або мені треба буде сісти на потяг і їхати так до однієї з цих самих кінцевих, нікуди не пересаджуючись, доки жіночка спокійним голосом у всіх вагонах не об'явить, що через декілька хвилин потяг поїде у депо і щоб усі виходили з нього, не забуваючи свої речі.

   Вже через пару годин нас нарешті відпустити, закінчивши наші страждання. Сьогодні якраз був четвер. Залишається ще трошки і вже незабаром будуть довгоочікувані вихідні, які знову проминуть поміж нами швидкими кроками і ми не встигнемо як слід відпочити. А потім знову п'ять днів підряд пекельного вогню, яким нас будуть поливати усі вчителі нашої школи, примушуючи нас, бідних школярів, робити багато домашньої роботи і роблячи ще неначе спеціально додаткові заняття по їх урокам. При цьому інколи ми молимо цих д'яволиць про відміну хоча б одного параграфу, заданого на дом, щоб хоч трошки полегшити наші муки. Тому що у декого можуть бути проблеми за межами школи, які потрібно не відкладати у шухляду, яку закриває інша, більш важкіша й товща під назвою "домашні завдання". Так і до сказу чи самогубства недалеко.

   Зазирнувши до бібліотеки і подивившись майже непомітно, чи сьогодні працює моя улюблена привітна бібліотекарша, я вдихаю знайомий і приємний запах книг різних розмірів, товщини та років. Плечі опустилися, коли я побачила неприємну пані, яка зараз обслуговувала двох школярів, які ніяк не могли визначитися, яку саме книгу їм треба взяти. Ну що ж, доведеться її терпіти. Пройшовши вглиб полиць з книгами я почала роздивлятися їз і приблизно намічувати ті, які я хочу взяти зараз чи трішки пізніше. Якісь з книг були вже достатньо старими та потрепаними життям і з-за цього деякі працівники нашої школи їх підкорювали, коли це було потрібно. Хотілося взяти і прочитати усі, які є навіть не намагаючись подумати над тим, чи зможе мені сподобатися та чи інша книга.

   Обравши нарешті дві товсті книги, які на мій погляд були приблизно з 600-ма сторінками і були достатньо важкенькими, я поклала їх біля свого рюкзаку, який на томість поставила на вільний стілець. Ті, що я вже встигла прочитати вдома, я дістала з рюкзаку і коли ті два школярі відійшли, підійшла до столу і поклала на нього перед нестерпною для мене бібліотекаршою, яка подивившись на них, почала їх вносити в базу свого ноутбуку. Коли швидка робота буде майже закінчена, я піднесла до неї ті книги, які вибрала і та "пробила" їх, через декілька секунд повернув їх мені назад.

..

..

..

..

..

   Вона йшла по сухому асфальту, який очистили від снігу з самого ранку, інколи озираючись по сторонах чи вперед себе, щоб знову упевнитися, що вона йде правильно. Діана вже давно помітила, що не може нормально згадати про такі здавалось, легкі речі, як дорога до домівки її двоюрідної сестри. Так, вона там була минулого літа, та й не усюди, але вона вже багато разів ходила одним і тим самим шляхом, тому запам'ятати хоч колись, але повинна була. Вже починало потихеньку темніти і через деякий час потемніло настільки, що можна було бачити лише обриси тих чи інших магазинів, будівель, чи простих людей, які ще й досі йшли по своїх справах не дивлячись на те, що було вже достатньо темно навіть тоді, коли тільки настала четверта година вечора. Були видні тільки обриси, а лиця майже неможливо було нормально роздивитися.