Розділ 8. Жолудева галявина, «не чесно» та жаби.

Розділ 8

Жолудева галявина, «не чесно» та жаби              

• У зв’язку з жарою було прийнято рішення змагатися на Жолудевій галявині! – Враз вийшов наперед Гриша.

Жолудевою галявиною називали галявину в лісі, що розміщувалася на його краю. Там були дерева, що затуляли своїм листям всю галявину, не даючи сонцю проникнути попід них, де земля була встелена численними жолудями, хоч і були вільні місця від них. Там було затишно й прохолодно, тому кожен там міг врятуватися від спеки. Також там були білки, їжаки й комахи. На Жолудевій галявині деколи й гралися хлопці, тому всі її знали. Туди й пішли вони, разом розмовляючи про щось не путнє. Проходячи по лісовій стежці, хлопці також поінколи зупинялися зібрати суниці. Прийшовши на Жолудеву галявину, хлопці почали готувати місцевість для наступного змагання – плювання жолудями. Мифко з іншими хлопцями розчистили місце, Альбаба з Яном і Пилипом зібрали трохи жолудів для плювання з думками про те, який геній придумав це змагання, а Гриша просто стояв і командував: «Відгребіть ще звідти! Куди ми будемо плювати?», «Чого так мало жолудів?», «Що ви робите?! Чистіть в довжину а не в ширину!», «Ей! Хто в мене жолудь кинув?! Все, я більше не буду вам допомагати, раз ви так!». Ось нарешті хлопці розчистили галявину і все було готово. Альбаба з Яном намітили лінію де стояти і першими приготувались. Інші хлопці незабаром також стали в лінію і приготувались.

• Та-а-ак… – протягнув Гриша. Він уже «розобразився» на всіх і почав знову командувати й пояснювати правила – У кожної команди по чотири жолудя! Ми будемо плювати на відстань. Правила прості – хто далі до плюне, той і заробляє своїй команді бал! Починаємо з лівої сторони полоски почерзі.

Хлопці почали. У Гриши зривався терпець, він став на краю правої сторони! Ян з Альбабою були ліворуч, а трохи далі й Мифкова команда. Коли дійшла черга Гришової команди і Гриша все ж задумався й на диво сказав:

• Пилипе, давай ти почнеш.

 Пилип не дуже охоче взяв жолудь і поклав його до рота. Націлився і плюнув. Жолудь полетів і Пилип підійшов до того місця де він впав і провівши ногою но землі там утворилася лінія. Після цього хлопець повернувся до своєї команди.

***

Вже четвертий раз плювали хлопці. Зараз в них була остання спроба. За цей час у Мифка виходило найкраще, в нього ж не було передніх молочних зубів тому жолудь летів якнайдалі. Та Ян з Альбабою не відставали. Їхній жолудь був трохи далі від Мифкового. Настала черга Гришової команди. Їх було троє, тому настала суперечка, хто буде плювати. Пилип взяв жолудь в руки й замислився.

• Я головний! Значить я буду плювати! – вихопив з Пилипових рук жолудя Гриша.
• Ей віддай! Ми маємо все чесно вирішити! – сказав Пилип – На камінь ножиці папір, чи сірники тягти будемо.
• Ні! Це буду я і крапка! – сказав Гриша й поклав жолудя собі в пащаку.

Хлопець глибоко вдихнув щоб плюнути і враз закашлявся, видаючи якісь страшні звуки, наче задихаючись. Альбаба спершу нічого не зрозумів, але потім швидко зметикував й підбігши до Гриши схопив його ззаду надавивши на живіт. Жолудь вилетів й полетів аж за галявину в кущі. Дехто засміявся.

• Гриш, ти взагалі живий хоч?
• Пхопон’ую д’ати Алйьбабі ба’л! Воуни с Яном все одно пегеможц’і. – Сказав Мифко.

Альбаба помітив, що той вже трохи менше шипилявити. Гриша все ще кашлюючи сказав:

• Не чесно.. гхр! – з Гришового рота вилетіла шапочка жолудя. – Кхе!
• Ну здається, - сказав якийсь хлопець з усмішкою. – Якби не Альбаба ти би качався на землі відкашлюючись.

Гриша розізлився але знову ж таки не знайшов чого сказати й просто замовчав. Хлопці ж сіли відпочити.

• Куди підемо ловити жаб? – запитав у хлопців Пилип.

Гриша відразу піднявся й сказав:

• На річці біля мого дому! Там їх найбільше!
• Чуд’оуо! – сказав Мифко.
• Ходімо? – встав Ян.

І хлопці попрямували до міста. Через ліс вони піти не здогадалися. Пройшли кілька вулиць дійшли до приватних хат, дійшли до річки. Гриша провів їх в чагарі, через очерет. Хлопці тупали по піску змішаному з камінням, деколи навіть вступаючи у воду. Пройшли вони так і нарешті вийшли на невелику місцевість, де хоча б можна було нормально стати, адже в очереті ніхто стежку для них не робив. Ця місцина була дивною. Альбаба з хлопцями наче потрапили в якісь джунглі. Криве дерево, все покрито пухнастим мохом, каміння невелика «западина» з води. Наче річка захотіла трохи розширитись. Протікаючи, вона завернула в бік, зробило півколо води й повернулася в своє русло. Ця ж «западинка» повністю була вкрита мулом і водоростями, а трохи далі вже була річка, що своєю потужною течією протікала повз, залишаючи це місце неприторкненним і даючи можливість водоростям й моху повністю заполонити цю дивну місцину. Це було ідеальне місце для жаб. Та де вони? Альбаба почав вдивлятись у воду. Поки що він жаб не примітив.

• Ось і ідеальне місце! Тут гора жаб, так що пропоную почати змагання! – урочисто сказав Гриша.
• Ну і де тут жаби? – вдивлявся у воду якийсь хлопець.
• А тут! – Сказав Гриша тупнувши ногою у воду і в тому місті з’явився не тільки плюскіт від його удару, а ще й десятки жаб, що ховалися серед водоростей в холодній воді від пекучого сонця, повистрибували в різні боки й знову поховалися.