Розділ 6. Давній знайомий та ялинка.

Розділ 6

Давній знайомий та ялинка

• А! – крикнув Альбаба й попрямував в єдиний напрямок в який міг – назад, в глиб нори.

Лис ще сильніше розлютився. Чому? В Альбаби не було часу на роздуми, він пірнув в нору і… відчув щось м’яке. Ці м’які, пухнасті комочки почали, щосили пищати, а лис взагалі скаженів. І тут Альбаба зрозумів, що це були лисенята. Виходить, це не лис а лисиця, а він зараз в її норі!

• Яне! – відчайдушно загукав Альбаба, адже той був його єдиною надією на порятунок.

Лисиця вже збиралася напасти на бідного хлопця, як почувся стукіт, наче хтось впав з великої висоти і лисицю хтось потягнув за хвоста. Це був Ян, він потягнув звіра а потім з вересками побіг кудись відманивши його від нори даючи Альбабі час вилізти з пастки, в яку його загнала лисиця. Хлопець не втрачав часу, він почав вилазити з вузького проходу. Лисиця ж віскочила до яна прогарчавши йому в обличчя.

• На дерево! – сказав Ян – Лізьмо на дерево! Там вона нас не дістане!

Альбаба скочив до велетенського кореня, але лисиця вхопила його за шорти й потягнула, відірвавши частину. Хлопець вхопився за гілку і здавалося за секунду заліз на саму верхівку дерева. Тут лисиця обернулася до Яна. Той почав повільно відступати, а лисиця підступати. Ян швидко стрибонув до коріння й зі всієї швидкості поліз нагору.

• Фу-у-ух - протягнув Ян.
• Фу-у-ух- протягнув за ним Альбаба.

Лисиця довго ходила під деревом крутячись й гарчачи, все ж вона облишила хлопців й повернулася до нори.

• Знайшов! – враз почувся чийсь голос.

До них йшов хлопець.

• Ідіть до дуба, там всі інші – додав він.

Ян з Альбабою почекали поки хлопець зникнув серед гілля і Ян почав обережно спускатися. Альбаба подивився на свій одяг, що був весь пошматований. Хлопець в землі, волосся брудне, одяг порваний. Хлопці поверталися до дуба. «Оце, пригода!» - Думав Альбаба, поки йшов. Він обдумував те, що тільки що сталося і думав про змагання, все ж, це легко! Вони виграли вже одне. Звичайно, чиясь інша команда зараз виграє. Але в Альбаби з Яном є шанс, тому вони не зупиняться. Прийшовши на галявину, Альбаба помітив, що там вже п’ятеро хлопців, вважаючи Гришу з Пилипом. Схоже лишилося знайти лише Мифка, адже його товариша знайшли. Хлопці почали лізти на дуб, посиділи там поговорили, покидали камінці в річку. Через деякий час до галявини прийшов хлопець, що шукав.

• Все, я здаюся! – сказав той – Хлопці допоможіть будь ласка гукати Мифка.

Ян з Альбабою не заперечували, тому вони зістрибнувши з дерева пішли з іншими.

Хлопці розійшлися в різних напрямках.

• Мифку! – Чулося від хлопців. – Він здається, виходь!

Оскільки він не відгукувався, було прийнято рішення розділитися. Ян з Альбабою пішли разом, гукаючи Мифка. Враз Альбаба помітив щось руде. Хлопець зупинив Яна рукою, та схоже він вже все зрозумів, адже притаївся в найближчих кущах. Альбаба також сховався і обережно визирнув з-за гілля. Біля річки стояла лисиця й пила воду.

• Що там? – прошепотів Ян. Йому не було видно.
•  Лисиця п’є воду – прошепотів у відповідь Альбаба.

Хлопці вже збиралися йти, як з ялинки визирнула голова Мифка! Ліс в цьому місті чи то селі був такий само різноманітний, як і саме місто-село. І Ялинки, і березки, і дуби, і сосни, ну взагалі всякі дерева. Альбаба зупинив Яна.

• Дивись, там Мифко. – Сказав він.
• Де?
• В Ялинці!
• Що? Чого він туди заліз?
• Мифко! – загукав Альбаба.

Голова Мифка подивилась на лисицю типу: «во’на мене не с’їсть?».  Це було якось тупо, але Альбаба не міг залишити Мифка в цьому колючому дереві, тому він підійшов ближче і помахав йому рукою, щоб той йшов до них. Мифко заперечливо похитав головою і з ялинки виринула його обдряпана голками цього дерева рука, що вказувала на лисицю. Альбаба махнув рукою й вирішив діяти. Хлопець з Яном обережно визирнув з-за кущів на галявину. Лисиця не звертала на нього уваги. Альбаба з другом обережно почали переходити галявину. Ця лисиця вже двічі на нього нападала. Вперше, з бажанням поїсти, вдруге прогнати з нори де були її дитинчата. Тому в лисиці було погане враження щодо хлопця. Альбаба підійшов до ялинки де був Мифко і прошепотів:

• Давай, вилазь уже.

Але лисиця почула це і зашипівши втекла. Мифко з полегшенням видихнув і виліз весь поколотий з ялинки.

• Тякую – сказав той.

Альбаба махнув рукою і сказав:

• Пішли вже.

Ян, Альбаба й Мифко повільно попрямували до дуба. Прийшовши, хлопці відразу побачили Гришу.

• Догукалися все ж, - сказав він. – Бачу Мифко ховався або в ялинці, або в норі з їжаками.
• Так, ми догукалися - сказав Ян швидше Альбаби. Не треба розповідати всю історію.
• Поки що у вас, у нас й у Мифкової команди по балу, давайте продовжимо зма..