Розділ 4. За течією.

Розділ 4

 За течією

 - Павле! До тебе хтось прийшов! - гукнула Альбабу мати. Зазвичай вона називала його Павликом, тому він не відразу відгукнувся.

 - Павле! - трохи різкіше гукнула сина Ольга Лук'янівна.

Тут Альбаба зрозумів, що гукають його. Хлопець швидко проковтнув ложку каші і підбіг до матері. За дверима усміхаючись стояв Ян.

 - Ти йдеш? - Запитав хлопець.

 - Звичайно!

Альбаба вже збирався йти, як його зупинила мати:

 - А куди це ви йдете?

 - Купатись, погода ж така тепла. – сказав ян.

 - Ну добре, йдіть хлопці.

Ян з Альбабою поспішили до плота. Схоже вночі був дощ, адже річка трохи наповнилась. Коли ж вони прийшли Ян розгорнув якийсь папірець.

  - Ось карта! - сказав він показуючи на намальовану річку й хати з будинками, зображені на папері - Зараз ми ось тут, а припливемо туди!

Ян показував все на своїй "карті", а  Альбаба слухав і дивився. Все ж Ян договорив, прикріпив карту до палки і відв'язав човен. Також він взяв з собою книгу "П’ятнадцятирічний каптан". Скільки б Альбаба не вмовляв Яна, той був категорично проти залишати її вдома, кажучи: "Ми будемо капітанами цього корабля, значить ми маємо дивитись по книзі, що нам робити." Ось у хлопців по веслу і відштовхнувшись від берега, вони повільно поплили за течією річки. Річка була покрита чарівним туманом. Своїм пухом він покрив всю поверхність над водою. Берегів річки навіть не було видно. Так пливли хлопці, зачаровані цією красою. Стояли вони на плоті й вдихали раннє повітря.

 - Пригнись! - раз вигукнув Ян, і якраз вчасно.

Альбаба ледве не задів головою міст, тому для безпеки сів. Ян же міг стояти спокійно. Головою до моста він дістав би тільки якби спеціально став на носки. Спокійно вони пропливли кілька хвилин. Так пливти їм було нудно. Альбаба ще раз глянув на карту. Ян відразу підбіг до неї.

 - Шановний Павле! - урочисто сказав Ян.

 - О ні, ні, ні. Ніяких "шановних". Так говорять учителі тоді коли ти щось наробив - відказав Альбаба.

 - Добре - сказав Ян - Павле! Прошу вам предемон... продеме..

- Продемонструвати? - запитав Альбаба

- Так, предеменструвати - посміхнувся Ян - Ми знаходимося ось тут, а ні, ееем.

Ян оглядівся, стараючись побачити хоч щось на березі. В цей раз вони пропливли під залізним мостом.

- О! Ось тут! - сказав Ян, показавши на карті. Вони вже пропливли майже половину шляху.

- А що це? - Альбаба помітив, що після того місця на карті на яке вказав Ян були якісь дивні риски й цятки, про які Альбаба й говорив.

 - Ти про це? Це - водоспади! Прямо, як в книжці! - відповів Ян.

 - Що?... - недоговорив Альбаба, бо враз пліт наче стрибонув з води і пролетівши так трохи знову впав у воду. Під час приземлення човна, вода стала не такою водяною, вона наче перетворилася на каміння! Яна відкинуло і він пав на дерев'яху, а Альбаба вдарився головою об палку. Хлопець підскочив і підбіг до товариша. Ну, як підбіг. Нахилився, бо пліт був не таким уже й великим.

 - В книжці теж так було. Здається - сказав Ян.

І тут човен знову злетів над водою, піднявшись здавалося, до самих хмар! Насправді вони були ні в якій не хмарі, а в тумані всього пів метра над водою, тому човен знову шубовхнувся у воду. Шалені бризки від води покрили Яна з головою, "п'ятнадцятирічний капітан" випав за борт, а Альбаба ледве втримався на човні.

 - Ай! - Ян потер голову.

 - Чим закінчилась книга? - запитав Альбаба, але як тільки Ян збирався відповісти їхній пліт знову полетів з невеликого водоспада.

 - Уііі! Їхній пліт затонув але вони врятувались. - сказав Ян - І до речі, ці водоспадики наче атракціон!

І знову пліт бухнувся об воду. Якщо триматись за палку, то легко буде не падати і не битися кожен раз об щось.

 - Ех, шкода книжку. - сумно подивився на воду Ян після ще одного водоспадика - Навіть якщо ми її знайдемо, то сторінки вже давно розмокнуть!

 - Ех, ага шкода. - сказав Альбаба.

Далі водоспадиків не було. Тому хлопці, всі мокрі сіли сохнути. Туман в цей час розвіювався і хлопці на плоті запливли в ліс. Ян почав уважно розглядати карту.

 - Хм, а цього я не позначив. Невже тут ще нічого не побудували? - здивувався він.

 - Ти мабуть надто неуважно карту складав. - сказав Альбаба. – До-речі, а де ми зараз?

 - Ем.. та не хвилюйся ти. П’ятнадцятирічний капітан теж збився з курсу і потрапив у Африку.

 - Е! Ні! Я не хочу в Африку. Це надто далеко. І дивись де зараз "п’ятнадцятирічний капітан" - Альбаба подивився у воду.

 - Ага! Он де! - Враз вигукнув Ян і стрибонув у річку.

 - Стій ти куди!? - запитав Альбаба і враз човен зіштовхнувся з берегом. Весло з рук Альбаби випало. Він заціпенів від жаху. З заростів лісу на нього дивилася пара очей.