Розділ 2. Ян та історія Мифка.

Розділ 2

Ян та історія Мифка.

- Здоров, Альбаба! - всміхнувся Гриша, коли хлопець вже прийшов.

- Здоров, - сказав той - Я хотів спитати коли зустріч.

 - Завтра після обіду! - сказав той і погукав однокласників. За мить вони вже стояли біля дуба, де хлопці стояли від початку - Але сьогодні, я пропоную вирішити типи змагань! Їх має бути п'ять!

 - А чому це п'ять? - запитав Пилип.

- Тому, що я так сказав! - відповів Гриша задерши носа - А тепер, оскільки нас дев'ятеро, а завдань має бути п'ять, я, як засновник змагань виберу перше, а ви діліться на пари і придумуйте разом!

Хлопці наче по команді розбіглись по парам. Альбаба стояв і не знав, що йому робити. Всі однокласники наче знайомі, а насправді такі чужі! Всі розійшлися по парах, лишився лише низький круглолиций хлопець з рудим волоссям. Він був мабуть найнижчим у всьому класі. Його щоки й маленький ніс покривали веснянки, а карі очі, здавалось були більші за його вуха. Його руки були згорівші на сонці, схоже він багато гуляв і засмагав. Тут Альбаба зрозумів, що він нікого з класу не знає, хоч і ім'я цього хлопця йому відоме. Це Ян, та навіть за виглядом він його ледве впізнає. Та й інших також.

 - Привіт - підійшов до Альбаби Ян - що ж, будемо разом придумувати?

 - Ну добре, - відповів він  - що б ти вибрав?

- Я би вибрав стрибки в річку! Це ж круто! - сказав Ян.

- А, я таке не люблю, - Відповів Альбаба. - я часто б'юся об дно.

Альбаба сам здивувався, чому це він почав відкривати таємниці цьому хлопцю, вони ж з Яном навіть не товариши! Запала незручна мовчанка. Порушив її Альбаба:

 - А я люблю лазити по деревах.

 Ян чи то насупився, чи то засмутився чи образився, адже знову запала мовчанка. Тривала вона довго. Деякі вже придумали змагання, деякі ще говорили. Все ж Ян озвався:

 - А я ніколи не міг залізти навіть на найнижчу гілку. Як мені взагалі це зробити, якщо я низький?

 - Стоп.. - задумався Альбаба - Виходить ти, хочеш бути вищим, а я нижчим?

 - Ну так... - сказав Ян.

 - Виходить мені пощастило, що я високий, а тобі, що ти низький!

Ян трошки постояв, але швидко зрозумів і пояснішав.

  - Я піду скажу про наш вибір.

Не давши Альбабі запитати, що він там скаже Ян вже пішов.
  - Кхмх – враз прокашлявся Мишко – однокласник Альбаби, коли Ян вже повернувся. – Я майЗе напиСЯв фпифок смагань!

Багато хто посміхнувся від слів «напиСЯв фпифок смагань», що значило «написав список змагань» але сміятись ніхто не осмілився. Мишко, або ж Мифко, як він говорив, шипилявив. А почав він 30 травня. Діло було так. Мифко, минулий Мишко в останній день школи після уроків йшов зі своїм рюкзаком, в якому здавалося було все додому. Хлопці позвали його погуляти, а Мифко звичайно погодився. Чи міг він тоді подумати, що після цього, він на кілька тижнів стане «Мифком». Так ось, гуляючи з друзями, ніхто не пам’ятає в що, Мифко пішов у ліс побути на одинці, хтозна звідки з радістю взявши з собою туалетний папір. Знайшовши чудове місце, він оглядівшись, чи немає кого, мужньо присів. Все затихло, Мифко навіть не дихав. Вітер сильно подув, дерева зверху заколихалися, наче попереджаючи, про якусь небезпеку. Враз Мифко відчув, як хтось лоскоче його ззаду. Він старався подивитися, що там, але не зміг. Потім Мифко постарався струсити, те, що його лоскотало, але поглянувши на руку він побачив мураху! Мифко подивився на другу – дві мурахи! І ось, по його голові, вже повзуть сотні маленьких жучків. Мишко з жахом озирнувся. Його найжахливіший здогад справдився – він сидів на мурашнику!

 - Аааа! - закричав Мишко і побіг щодуху геть. Але він перечепився й впав… на шишку. Товсту, тверду шишку. Тоді здавалося всі почули його «Ай». Підвівся Мишко, плюнув, через дірку, де мали бути передні верхні зуби й сказав:

 - Кл’ят’і  ФиФки! Ой, не ФиФки, муВаФи.

Так і почав Мишко шипилявити, перетворившись на «Мифка» і зненавидівши шишки і мурах. Так ще й коли він впав, то сильно прикусив язика і губу. Тепер Мифко ще й деякі інші букви не може сказати правильно, з того моменту пройшло вже три дні. Скоро все звичайно загоїться і він перетвориться назад на Мишка, але поки що він Мифко. Прийшовши назад до хлопців, Мифко сказав. Що на нього напали лісові нінзя, від яких він відбивався палкою і саме вони вибили йому зуби. Всі здогадувалися, що він бреше, адже слова «лісові нінзя» були не дуже правдоподібними. Ніхто не знав справжньої історії. Дехто думав, що він просто впав, дехто придумав, що якась білка вибила йому передні зуби шишкою, адже Мифко якось зненацька зненавидів «фифки». Ну, з нього хоча б не сміялись. Сильним був Мифко, як образить його хтось, він так вдарить, що й той казатиме «ФиФка» і «муВаФа». Тому з нього ніхто не сміявся, та й добрий був хлопець. Дружив зі всіма, не казав «А він списує» або «А фін фпифує». Одна частина, просто боїться Мифкової сили, а друга по справжньому хоче дружити.

Повернемося до 2 червня 15:57, де Мифко оголошує список:

  - Од’ин: Стхибки у воду.

Дв’а: Хофанки.

Тги: Смахання вехолясів.