Розділ 19. Повна версія

Допит проводили у спеціальній кімнаті. Марта сиділа за склом разом з Оленою. Юлія не могла її бачити, але знала, що вона поруч.

Перед початком Андрій ще раз пояснив: присутність Марти не є частиною угоди, не впливає на запобіжний захід і не гарантує жодного пом’якшення.

Юлія погодилася.

— Розкажіть від початку фінансової схеми, — сказав слідчий.

Вона кілька секунд дивилася на стіл.

— Три роки тому «ЛевБуду» бракувало грошей для завершення двох об’єктів. Банк відмовив у новому кредиті. Олег запропонував тимчасово проводити частину витрат через окремі компанії, щоб приховати реальне боргове навантаження від інвесторів.

— Хто створив першу компанію?

— Я підготувала документи. Власником був знайомий Олега.

— Ви розуміли, що дані будуть неправдивими?

— Так.

— Отримували гроші?

— Спочатку лише оплату юридичних послуг. Потім Олег почав переказувати відсоток на рахунок моєї фірми.

— Позначка «ЮО» в таблиці Кучера стосувалася вас?

— Так.

— Тарас знав?

— Знав про завищені витрати, але не про всі компанії. Отримував компенсації за власні вкладення й не ставив запитань.

— Соломія?

— Погоджувала платежі, вважаючи їх реальними витратами. Коли отримала доступ до первинних договорів, зрозуміла.

Андрій поклав перед Юлією копію довіреності Марти.

— Хто підробив?

— Олег приніс файл із підписом. Я вставила його в документ.

— Чому використали ім’я подруги?

Юлія заплющила очі.

— Потрібна була людина, пов’язана з «ЛевБудом», але не залучена до щоденної роботи. Олег сказав, що в разі перевірки все пояснить як спільне податкове планування подружжя.

— Ви повірили?

— Ні. Погодилася.

— Чим він вас контролював?

— Спочатку нашою зрадою. Потім документами, які підписувала сама. Чим більше робила, тим складніше було вийти.

— Це пояснення, а не виправдання, — сказав Андрій.

— Я знаю.

Юлія розповіла про резервний ключ, флешку й домовленості з Олегом. Визнала, що забрала носій у помічника й зберігала в офісі. Олег знав пароль і користувався ключем. Вона також мала копію.

Коли Соломія почала завантажувати документи, Олег вирішив звернутися до прокурора. Він підготував матеріали так, щоб Юлія виглядала організаторкою, Соломія — виконавицею платежів, Тарас — співучасником, а Марта — формальною власницею, яка або знала, або була зручною жертвою.

— Він збирався виїхати наступного дня, — сказала Юлія. — Мені пообіцяв, що знищить копії після прибуття до Праги. Я не вірила.

— Тому зустрілися о 21:30?

— Так. Спочатку він скасував зустріч, бо сварився із Соломією. Потім написав, щоб я приїхала. Я залишила телефон у театрі, взяла машину матері й поїхала.

— Що сталося в кабінеті?

— Олег показав теку для прокурора. Сказав, що я підпишу зізнання й візьму на себе реєстрацію компаній. Якщо відмовлюся, він розповість Марті про нашу ніч і передасть докази без пояснень.

— Ви взяли бронзову модель.

— Він схопив мене за руку. Я штовхнула його й ударила.

— Один раз?

Юлія мовчала.

— На записі два удари.

— Після першого він упав, але намагався підвестися. Сказав, що я закінчила життя. Я вдарила знову.

— Ви розуміли, що можете вбити?

— Так.

За склом Марта не відвела погляду. Саме ця коротка відповідь відділяла сварку від спроби виправдати випадковість.

— Чому не викликали допомогу? — запитав Андрій.

— Він уже не дихав. Я побачила сережку Соломії біля стола й зрозуміла, що вона залишила її під час сварки. Олег сказав, що Соломія поїхала до Марти. Я вирішила, що підозрюватимуть її.

— А коли з’ясується алібі?

— Тоді підозрюватимуть їх обох. Дружина й коханка мали мотив. Документи були на ім’я Марти, погрози — від Соломії.

— Ви переказали дванадцять мільйонів.

— Платіж був підготовлений Олегом на рахунок «Вектор Прайм». Я підтвердила, щоб гроші не залишилися в компанії й щоб ключ Марти зафіксували після смерті.

— Куди мали піти далі?

— На рахунок у Чехії, який контролювала я. Банк зупинив другий переказ.

— Лист?

— Написала, щоб Марта не довіряла Соломії й звернулася до мене. Я думала, що зможу контролювати її дії.

— Злам квартири?

— Потрібно було забрати копії, які могла приховати Соломія. Максиму сказали, що це корпоративне майно.

— Витоки в медіа?

— Перший організувала я. Хотіла, щоб поліція бачила Марту й Соломію як змовниць. Потім канал почав вимагати гроші й публікував сам.

— Стеження?

— Найняла фотографа. Машину орендував він.

— Пальто?

— Побачила кров у машині. Віддала до хімчистки, потім у контейнер.

— Чому не втекли одразу?

— Думала, що пояснень достатньо. Коли знайшли відео, зрозуміла, що ні.

Допит тривав ще годину. Юлія назвала паролі, рахунки, посередників і людей, які оформляли компанії, не знаючи повного призначення. Її свідчення перевіряли за документами.

Наприкінці адвокат попросив перерву. Юлія подивилася на скло.

— Я хочу сказати Марті одну річ.

Андрій відповів, що вона може говорити, але Марта не зобов’язана слухати чи відповідати.

— Олег збирався знищити нас усіх, — сказала Юлія. — Він роками використовував кожного. Я не планувала його вбивати. Я хотіла забрати документи. Коли він сказав, що розповість Марті тільки свою версію, я зрозуміла, що знову програю.

Марта натиснула кнопку зв’язку.

— Ти програла не тоді, коли він вирішив розповісти. Ти програла, коли вперше погодилася, що моє право знати залежить від твоєї зручності.

Юлія заплакала.

— Я боялася.

— Я розумію, що ти боялася. Це не означає, що я виправдовую тебе.

Марта вимкнула зв’язок і вийшла з кімнати.

У коридорі чекала Соломія. Її викликали для впізнання фінансових документів.