Розділ 17. Умова Юлії

Старий офіс стояв порожній уже два роки. Юридична фірма орендувала там третій поверх до переїзду в нову будівлю. Приміщення ще належало колишньому партнерові Юлії, який жив за кордоном і не змінив замки.

Поліція перевірила поверх до зустрічі. У двох сусідніх кабінетах розмістили групу затримання, на сходах — ще двох працівників. Марта мала мікрофон під коміром і тривожну кнопку в кишені.

— Не сперечайтеся й не наближайтеся, — повторив Андрій. — Ваше завдання — вислухати. Якщо вона попросить перейти в інше місце, відмовляєтеся.

— Вона знає, що я не прийду без поліції.

— Може сподіватися, що особиста цікавість сильніша.

Олена перевірила кріплення мікрофона.

— Якщо відчуєш небезпеку, завершуєш розмову. Нам не потрібне зізнання ціною твого життя.

— У Юлії немає зброї.

— Ми не знаємо, що в неї є.

Марта зайшла до переговорної о 19:58. На столі поставили накопичувач без даних, схожий на той, де зберігався архів Олега.

Юлія з’явилася через службові сходи о 20:07. На ній були джинси, темна куртка й кепка. Вона схудла за кілька днів, обличчя виглядало виснаженим.

— Ти сама? — запитала вона.

— Так.

Юлія оглянула кутки кімнати.

— Телефон залишила?

— Як ти просила.

— Вони все одно слухають.

— Тоді навіщо прийшла?

Юлія сіла навпроти.

— Бо тільки ти можеш зупинити помилку.

— Яку?

— Поліція вирішила, що вбила я. Їм зручно: зрада, гроші, пальто. Ніхто не перевіряє, чому Соломія приїхала до тебе саме в момент убивства.

— Їй потрібно було алібі?

— Вона знала час.

— Звідки?

Юлія дістала документ. Це була копія договору між «Вектор Прайм» і консалтинговою компанією. Унизу стояв електронний підпис Соломії.

— Вона домовилася з Тарасом вивести останні дванадцять мільйонів, — сказала Юлія. — Олег дізнався й збирався заявити. Соломія привела до нього людину, яка завдала удару, а сама сиділа з тобою.

— Хто ця людина?

— Тарас або його детектив.

— Обидва мають підтверджені маршрути.

— Не на кожну хвилину.

Марта прочитала документ. Номер договору починався з літер VP і дати. Так нумерували угоди «Вектор Прайм», але дата стояла через три дні після смерті Олега.

— Цей документ створили пізніше, — сказала вона.

— Дата технічна.

— У підписі зазначено сертифікат, який Соломія отримала після того, як поліція вилучила її старий ключ.

Юлія завмерла.

— Звідки ти знаєш?

— Бачила акт. Ти підробила документ неуважно.

— Я його не підробляла. Знайшла в архіві Олега.

— У тому архіві, який вимагаєш від мене?

Юлія подивилася на накопичувач.

— Там інша частина. Олег збирав матеріали на всіх. Якщо поліція отримає, використає проти тебе.

— Вони вже мають копію.

— Не повну.

— Звідки знаєш?

— Бо повну копію зробила я.

Це було перше пряме визнання.

— Після його смерті?

— Я була в кабінеті. Цього не заперечую.

— На пальті його кров.

— Я побачила Олега на підлозі й нахилилася перевірити пульс.

— Чому не викликала швидку?

— Злякалася. Поруч лежала модель із кров’ю, мій доступ зафіксований, а в документах Олег звинувачував мене у фінансовій схемі.

— Тому ти переказала гроші моїм ключем.

— Платіж був готовий. Я хотіла зупинити, але натиснула не ту кнопку.

— І випадково ввела пароль до мого ключа?

— Пароль зберігався на флешці.

— Потім випадково написала лист від імені мертвого чоловіка.

Юлія стиснула пальці.

— Я намагалася змусити тебе не довіряти Соломії, бо вважала її причетною.

— І замовила злам її квартири.

— Хотіла повернути корпоративні дані.

— Публікувала мої документи?

— Ні.

— Стежила за нами?

— Ні.

— Ударила Олега?

— Ні.

Марта відсунула накопичувач від краю столу.

— Ти щойно визнала все, крім убивства.

— Бо його не робила.

— Хто тоді був у кабінеті?

— Коли я прийшла, Олег лежав на підлозі.

— Ти сказала слідчому, що говорила з ним живим.

— Збрехала, бо інакше стала б головною підозрюваною.

— Ти не перевірила, чи в коридорі хтось є, не викликала допомогу, але за шість хвилин розібралася з переказом.

— Я діяла в паніці.

— Ні. Ти діяла послідовно.

Юлія підвелася.

— Дай накопичувач.

— Спочатку скажи, де оригінальна тека.

— У безпечному місці.

— Ти принесла її?

— Дай накопичувач, і скажу.

Марта не рухалася.

Юлія обійшла стіл. Марта натиснула кнопку в кишені.

— Зупинися.

— Я не зроблю тобі нічого.

— Ти вже використала моє ім’я, намагалася підставити Соломію й брехала про Олега п’ять років. Не підходь.

Двері відчинилися. Андрій разом із двома працівниками зайшов до кімнати.

Юлія не намагалася тікати. Лише подивилася на Марту.

— Ти привела їх.

— Звичайно.

— Я прийшла, бо довіряла тобі.

— Ні. Ти прийшла, бо думала, що я досі довіряю тобі більше, ніж фактам.

Під час обшуку рюкзака знайшли ключ від камери схову. У камері лежала тека Олега, флешка Юлії з резервним електронним ключем і ноутбук, викрадений із квартири Соломії.

Юлію затримали за підозрою у фінансових злочинах, підробленні доказів і організації незаконного проникнення.

Обвинувачення у вбивстві ще потребувало остаточного підтвердження.

У кімнаті для затриманих Юлія відмовилася від державного адвоката й назвала номер київського захисника, з яким раніше змагалася в суді. Поки він їхав, не сказала жодного слова.

Марта дала свідчення про зустріч до ранку. Вона відтворила кожну репліку, час, коли Юлія торкалася рюкзака, і момент, коли запропонувала разом виїхати з міста. Поліція записала розмову, але її власні спостереження теж мали значення.