Розділ 13. Електронний ключ

Юлія пояснила дату створення листа просто: до вбивства вона не була впевнена, що флешку втрачено.

За її словами, носій міг лежати в домашньому сейфі або серед матеріалів старої справи. Вона шукала кілька тижнів, але офіційне повідомлення підготувала лише після того, як дізналася про незаконний переказ.

— Чому не заблокувала сертифікат одразу? — запитав Андрій під час допиту.

— Бо ключ належав не мені. Я вважала, що резервна копія була технічною й після передачі Олегові її видалили.

— Звіт показує, що файл залишився на вашій флешці.

— Я не читала технічний звіт чотири місяці тому.

— А тепер прочитали?

— Так.

— Хто мав доступ до вашого кабінету?

— Працівники фірми, прибиральниця, клієнти під час зустрічей.

— До шухляди столу?

— Вона не замикалася.

— Тобто будь-хто міг узяти флешку з ключем на ім’я вашої найближчої подруги, а ви не помітили.

— Саме так.

Запис допиту Марта дивилася в офісі Олени. Адвокатка отримала ту частину, яка стосувалася використання її персональних даних. Юлія відповідала спокійно, не плуталася й не заперечувала очевидного. Кожен факт пояснювала окремою помилкою: не помітила зміненої адреси, формально підтвердила довіреність, не перевірила отримувача, загубила носій, не повідомила вчасно.

Окремо пояснення звучали можливими. Разом вимагали надто великої кількості недбалості від людини, яка будувала кар’єру на уважності до документів.

— Чому Андрій не затримує її за підроблення? — запитала Марта.

— Бо Юлія не створювала саму довіреність, — відповіла Олена. — У файлі немає її облікового запису. Вона підтвердила пакет, який отримала від клієнта, і може посилатися на відсутність умислу.

— А злам квартири?

— Вхід до мережі фірми доводить, що замовник був у приміщенні або поруч. Не доводить, що це Юлія. В офісі працює тридцять людей.

— Максим отримав сторінку акта, яка була в неї.

— Така сама сторінка була у слідчих і трьох адвокатів.

— Вона зустрічалася з Олегом.

— Зустріч була скасована, якщо вірити її словам.

— Повідомлення не знайшли.

— Саме тому Андрій перевіряє цифрові дані.

Марта закрила відео.

— Вона весь час залишає один крок між собою й доказом.

— Люди, які роками працюють із документами, знають ціну такого кроку.

— Ти вже вважаєш її винною?

— Я вважаю, що вона бреше. Про вбивство висновку немає.

Олена відкрила новий звіт банку. Платіж о 21:47 було підтверджено не з телефона Олега, як повідомляли спочатку. Система надіслала код у банківський застосунок, відкритий на його ноутбуці. Людина в кабінеті знала пароль до комп’ютера й код до другого електронного ключа.

— Соломія могла знати пароль? — запитала Олена.

— Каже, що ні.

— Ти?

— Старий пароль знала. Олег змінив його навесні.

— Юлія?

— Вона часто приносила документи на підпис. Могла бачити.

— Тарас?

— Так само.

Експерти відновили послідовність дій на ноутбуці. О 21:36 Олег відкрив документ із назвою «Угода_остаточна». О 21:39 увімкнув диктофон, але запис обірвався через сім секунд. О 21:41 розумний годинник зафіксував падіння й припинення пульсу.

О 21:44 хтось розблокував ноутбук після короткого автоматичного блокування. О 21:45 відкрив банківський застосунок. О 21:47 підтвердив переказ. Потім скопіював папку «Прокуратура» на зовнішній носій, видалив кілька файлів і створив лист для Марти.

— Якщо вбивця писав лист, він знав, що Соломія прийшла до мене, — сказала Марта.

— Або знав, що збиралася прийти, — відповіла Олена.

— Олег міг сказати Юлії під час запланованої зустрічі.

— Міг. Так само міг сказати Тарасу, матері чи іншій людині.

— Валентина не користується ноутбуками настільки добре.

— Це наше припущення, не доказ.

Марта перечитала технічний звіт. Лист створили о 21:52. Відправлення встановили на 22:03. Автор кілька разів виправляв текст. Спочатку речення звучало: «Вона вже вкрала гроші». Потім «вкрала» замінили на «виводить».

Олег помер до створення файла. Отже, це не був запланований ним лист.

Убивця намагався писати його голосом.

— Чи можна порівняти стиль? — запитала Марта.

— Лінгвістична експертиза може виявити характерні конструкції, але короткий текст не дасть надійного висновку.

— Юлія знала, як Олег пише.

— Як і ти, Соломія, Тарас, помічники та десятки колег.

Телефон Олени задзвонив. Андрій просив їх приїхати до «ЛевБуду» для відтворення доступу до робочої мережі.

У кабінеті Олега вже зняли частину обмежень, але предмети залишалися на позначених місцях. Стіл був порожній. На підлозі виднілася невелика темніша ділянка, яку не вдалося повністю очистити після роботи експертів.

Марта зупинилася біля дверей.

— Можемо провести огляд без вас, — сказав Андрій.

— Навіщо тоді викликали?

— Потрібно встановити, де зазвичай лежали речі й хто міг знати паролі.

Вона зайшла.

Бронзова модель будинку стояла в коробці для речових доказів. Пістолет також вилучили. На столі залишилися тільки монітор, лампа й підставка для паперів.

— Ноутбук був тут? — запитала Марта.

— Так.

— Олег сидів за столом, коли його вдарили?

— Найімовірніше, стояв біля вікна. Після першого удару впав, другий завдали вже нижче.

Марта не просила подробиць, але не зупинила слідчого. Їй потрібно було розуміти, чи Олег бачив нападника.

— Він захищався?

— На правій руці є ушкодження. Під нігтями знайшли змішані біологічні сліди. Поки порівнюємо.

— Чоловік чи жінка?

— Недостатньо матеріалу для швидкого висновку.

Андрій показав сейф. Дверцята були відчинені. Код увели правильно, слідів пошкодження не було.

— Пістолет дістав Олег під час сварки із Соломією, — сказала Марта. — Вона не бачила, чи він повернув зброю.