Розділ 11. Зламана квартира

Юлію викликали на допит того самого вечора.

Вона приїхала з адвокатом і відмовилася говорити з Мартою в коридорі. Їх розділяло кілька метрів, але Юлія дивилася тільки на Олену та Андрія. Обличчя в неї було спокійне, волосся акуратно зібране, у руках — тека з документами.

— Я готова пояснити кожну дію, — сказала вона слідчому. — Але не братиму участі в розмові, де особистий конфлікт підміняє факти.

— Ніхто не просить вас говорити з пані Левицькою, — відповів Андрій. — Пройдімо до кабінету.

Допит тривав майже три години. Марта не мала права бути присутньою. Вона чекала разом з Оленою в іншій кімнаті й переглядала копії банківської заявки.

Юлія підтвердила резервний електронний ключ своїм особистим підписом. Це означало не лише юридичне погодження. Перед підтвердженням система показувала ім’я власника, серію паспорта, номер телефону й адресу доставки захищеного носія.

Носій відправили кур’єром до офісу «Орленко і партнери». Отримувачем у накладній значився помічник Юлії.

— Вона не могла не знати, — сказала Марта.

— Могла не знати, що довіреність підроблена, — відповіла Олена. — Якщо Олег передав пакет через звичний канал і сказав, що ти погодилася, Юлія могла підтвердити формально.

— Вона моя подруга. Могла подзвонити.

— Могла. Але відсутність дзвінка ще не доводить участі у вбивстві.

— Ми весь час повертаємося до цього речення.

— Бо у справі багато доказів брехні й фінансових злочинів. Доказів убивства поки мало.

Марта перегорнула накладну.

— Хто такий Артем Козак?

— Молодший помічник. Працював у Юлії два роки, звільнився минулого місяця.

— Чому?

— У матеріалах немає.

— Треба запитати.

— Андрій уже встановлює місце перебування.

О пів на одинадцяту Юлія вийшла з кабінету. Її адвокат ніс теку, яку вона привезла. Андрій ішов позаду.

— Пані Орленко надала документи про створення ключа, — сказав він. — Вона стверджує, що отримала від Олега підписану довіреність і копію вашого листа з проханням провести все без особистої участі.

— Я такого листа не писала.

— Вона передала роздруківку.

— Нехай покажуть оригінал у пошті.

— Адреса відправника відрізняється від вашої особистої на одну літеру, — пояснив Андрій. — Пані Орленко каже, що не помітила.

Марта подивилася на Юлію.

— Ти знала мою адресу напам’ять.

Адвокат Юлії підняв руку.

— Моя клієнтка не відповідатиме на запитання поза допитом.

— Я не питаю про вбивство. Питаю, чому найближча подруга не помітила чужої адреси.

Юлія нарешті зустрілася з нею поглядом.

— Бо лист був у ланцюжку інших документів, які надіслав Олег. Я побачила твоє ім’я й виконала роботу. Це була недбалість. Я її визнаю.

— А резервний носій?

— Олег забрав його в мого помічника.

— Є підтвердження?

— Артем сказав, що передав особисто.

— Де Артем?

— Не знаю.

— Звільнився одразу після створення ключа?

— Через три місяці. Отримав іншу пропозицію.

Адвокат попросив завершити розмову. Юлія пішла, не попрощавшись.

— Ви її відпускаєте? — запитала Марта Андрія.

— У нас немає підстав затримувати.

— Вона підтвердила ключ, яким скористалися після смерті Олега.

— Чотири місяці тому. Це підтверджує можливу участь у підробленні, але не присутність у кабінеті.

— Її зустріч була призначена на 21:30.

— І вона зайшла до театру о 19:08.

— А потім виходила.

— Перевіряємо.

— Скільки ще доказів повинно з’явитися, щоб ви хоча б вилучили її телефон?

— Телефон оглянуто добровільно. Частина даних видалена, проводиться відновлення.

— Вона видалила дев’ятнадцять повідомлень.

— Це не заборонено, якщо вона не знала про злочин.

Олена торкнулася Мартиної руки.

— На сьогодні досить.

Вони вийшли разом. Біля відділу не залишилося журналістів, але на протилежному боці стояв темний автомобіль із увімкненими фарами. Коли Марта подивилася в його бік, машина рушила.

— Ти запам’ятала номер? — запитала Олена.

— Останні цифри — сорок сім.

Олена записала й передала Андрію. Він пообіцяв перевірити камери.

Марта повернулася додому після опівночі. На кухні відкрила холодильник, дістала контейнер із супом і поставила до мікрохвильової печі. Поки їжа грілася, телефон задзвонив.

Номер був незнайомий.

— Марта Левицька? — запитав чоловічий голос.

— Так.

— Це Роман Гайдук. Вибачте за пізній дзвінок. У квартирі Соломії зламали замок.

Марта вимкнула піч.

— Вона там була?

— Ні. Після допитів живе в готелі. Сусідка помітила відчинені двері й викликала поліцію.

— Що зникло?

— Ноутбук, зовнішній диск і папка з банківськими виписками.

— Оригінали?

— Копії. Основний архів у поліції.

— Тоді навіщо красти?

— Можливо, злодій не знав, що все передано.

— Хто знав про ноутбук?

— Соломія, я, поліція. Ви й пані Орленко бачили акт передачі, де вказано модель пристрою та місце зберігання резервної копії.

Марта згадала зустріч у переговорній. Юлія читала кожну сторінку акту.

— Ви вже сказали Андрію?

— Він їде на місце.

— Соломія де?

— Поруч зі мною. Просить не називати готель телефоном.

— Правильно.

На тлі почувся голос Соломії. Вона щось сказала Романові, і той передав слухавку.

— У квартирі був ще один носій, — сказала вона. — Не той, про який знала поліція.

— Що на ньому?

— Повна копія бухгалтерської бази за пів року. Я не передала, бо там дані працівників і контрагентів, які не стосуються платежів.

— Чому не повідомили слідчому про існування копії?

— Боялася, що мене звинуватять у незаконному завантаженні персональних даних.

— Ви справді завантажили незаконно.