Розділ 10. План Олега

Банківську скриньку відкривали в присутності Марти, Олени, Андрія та представника прокуратури.

Сергій Лановий не прийшов. Замість нього прибув молодий прокурор із дорученням і переліком предметів, які дозволялося вилучити. Він уникав відповідати на запитання про зустріч з Олегом і повторював, що всі пояснення будуть надані після завершення внутрішньої перевірки.

— Мій чоловік передав вашому керівникові матеріали про злочин, — сказала Марта. — Через дев’ять днів його вбили. Я маю право знати, чи хтось відреагував.

— Звернення не було оформлене як заява, — відповів прокурор. — Пан Левицький просив попередню консультацію.

— Про можливу угоду?

— Не можу коментувати.

— Тоді запишіть у протокол, що відмовилися відповісти.

Олена підтримала вимогу. Прокурор неохоче продиктував формулювання представникові банку.

Скринька була невеликою. Усередині лежали дві теки, запечатаний конверт, п’ятнадцять тисяч євро готівкою й копія закордонного паспорта Олега. Оригіналу не було.

Марта бачила паспорт удома місяць тому. Після короткої поїздки до Відня Олег поклав його до шухляди в спальні. Під час обшуку поліція паспорта не знайшла.

— Він міг зберігати оригінал у іншому місці, — сказав Андрій.

— Або передати людині, яка готувала виїзд, — відповіла Марта.

Перша тека містила копії договорів з «Вектор Прайм», «Грантекс Консалт» і «Сівер Інжиніринг». Біля кожного документа Олег зробив позначки. Юлію Орленко він називав людиною, яка організовувала реєстрацію фірм і створення резервних електронних ключів. Соломію — посадовицею, яка погоджувала платежі. Тараса — співвласником, який знав про завищені витрати й отримував частину коштів.

Себе Олег описував як керівника, який «пізно виявив системні порушення».

Марта прочитала абзац тричі.

— Він перекладав усе на них, — сказала вона.

— Документ не підписаний, — зауважив прокурор. — Це може бути чернетка.

— Чернетка брехні не стає правдивішою.

Олена перегорнула сторінку.

— Тут є таблиця особистих надходжень Олега. Він не міг не знати про схему.

У таблиці були рахунки за кордоном, платежі за консультації й купівля облігацій. Загальна сума перевищувала два мільйони євро.

— Це вже було в конверті Ланового? — запитала вона прокурора.

— Частина.

— Тоді ваш керівник знав, що Олег причетний.

— Саме тому не укладено жодної угоди.

— Але його не викликали офіційно й не обмежили виїзд.

— Він обіцяв надати оригінали.

— І ви дозволили йому піти.

Прокурор знову попросив внести зауваження до протоколу.

У другій теці лежали документи, які стосувалися Марти. Копія її паспорта, статут «ЛевБуду», довіреність із підписом, якого вона не ставила, й проєкт угоди про розподіл майна подружжя.

За цим проєктом Олег відмовлявся від частки у квартирі та передавав Марті ще десять відсотків «ЛевБуду». Натомість вона брала на себе гарантії за кредитами компанії й підтверджувала, що знала про всі операції «Вектор Прайм».

— Це не має юридичної сили без мого підпису, — сказала Марта.

— Проєкт — ні, — відповіла Олена. — Але якщо він планував підробити підпис, документ міг стати частиною схеми.

— Хто підготував?

У властивостях роздруківки не було автора. Внизу стояв код документа юридичної фірми Юлії.

Марта сфотографувала сторінку до вилучення.

Запечатаний конверт відкрили останнім. Там лежала записка Олега й картка пам’яті.

«Сергію, якщо я не вийду на зв’язок до п’ятниці, передай матеріали слідчому. Ю.О. має копії ключів і доступ до юридичного сервера. С.К. зберігає частину фінансового архіву. Т.Г. найняв людину стежити за мною. Марта не знає про рахунки. Не повідомляй їй до мого виїзду».

— До якого виїзду? — запитала Марта.

Картка пам’яті містила бронювання авіаквитка до Відня на четвер, наступний день після вбивства. Зворотного квитка не було. Також знайшли договір оренди квартири в Празі на шість місяців і копію заяви на відкриття рахунку в чеському банку.

— Він збирався втекти, — сказала Марта.

— Або тимчасово виїхати, — відповів прокурор.

— Із двома мільйонами євро, чужими документами й угодою, за якою всі борги залишалися мені?

Прокурор не заперечив.

Олена попросила зробити повну копію вмісту картки. Їм дозволили отримати лише ті файли, що безпосередньо стосувалися Марти. Решту приєднали до матеріалів провадження.

Після банку вони поїхали до квартири на Печерську, яку назвала Соломія. Поліція завершила огляд, але власник дозволив Марті забрати особисті речі чоловіка після складання акту.

Квартира була орендована на компанію, що займалася короткостроковим житлом для іноземних консультантів. У договорі ім’я Олега не згадувалося. Він отримав ключ від менеджера й сплачував готівкою через посередника.

Марта не знайшла там другої родини чи окремого життя. У шафі висіли дві сорочки, лежав запасний костюм і спортивна сумка. У ванній стояли чоловічі засоби для гоління та жіночий шампунь. У кухонній шухляді були чеки з ресторанів.

Олена попросила її не торкатися нічого, доки власник не принесе акт.

— Поліція вже все оглянула, — сказала Марта.

— Це не означає, що можна забирати без опису.

На столі лежала фотографія в рамці. Олег і Марта на відкритті першого офісу «ЛевБуду». Знімок був старий, ще до їхнього весілля.

— Навіщо він тримав її тут? — запитала Марта.

— Не знаю.

— Соломія бачила.

— Можливо.

Марта перевернула рамку. На звороті не було написів.

Вона не могла визначити, чи фотографія означала провину, прихильність або бажання нагадувати коханці про її місце. Олег уже не відповість, а будь-яке пояснення буде вигадкою живих.

У письмовому столі знайшли копії квитків, дві банківські картки на чуже ім’я й ключ від камери схову на вокзалі. Поліція вже вилучила вміст комірки: валізу з одягом, готівкою та оригіналом закордонного паспорта.