Розділ 9. Ціна мовчання

Тараса затримали не через волокна.

Експерт встановив, що такий матеріал використовували в усьому адміністративному крилі «ЛевБуду», а Тарас щодня бував на сьомому поверсі. Знахідка не доводила, що він заходив до кабінету в ніч убивства.

Проблемою стали чотириста тисяч гривень і людина, яка отримала їх у конверті.

Павло Дорошенко зателефонував Марті сам. Сказав, що не довіряє поліції після витоку фотографій, і погодиться говорити лише в присутності її адвокатки.

Олена призначила зустріч у своєму офісі. Перед початком перевірила паспорт Павла, записала номер його посвідчення приватного детектива й попередила, що приховування доказів у справі про вбивство матиме наслідки.

— Я нічого не приховую, — сказав Павло. — Матеріали передав Гнатюку й слідчому.

Йому було близько п’ятдесяти. Коротке сиве волосся, темна куртка, обличчя людини, яка звикла слухати більше, ніж говорити.

— Тоді навіщо звернулися до пані Левицької? — запитала Олена.

— Бо Гнатюк не передав усе.

Марта сиділа навпроти.

— Що саме залишив собі?

Павло дістав із внутрішньої кишені накопичувач, але не поклав на стіл.

— Спочатку поясню, як працював. Тарас найняв мене перевірити можливе виведення грошей і приватні зустрічі Олега. Не просив стежити за коханками. Його цікавили контрагенти, банківські працівники, юристи.

— Чому в теці були фотографії Соломії?

— Вона виходила з орендованої квартири. Я фіксував кожного.

— Тарас знав про роман?

— Після першого звіту.

— І мовчав.

— Це питання до нього.

— Що він не передав поліції?

— Аудіозапис розмови з колишнім бухгалтером «ЛевБуду» й копію реєстру платежів.

— Ви отримали їх незаконно? — запитала Олена.

— Бухгалтер передав добровільно.

— За чотириста тисяч?

Павло не здивувався сумі.

— За ці гроші він продав копію архіву й погодився свідчити після гарантії захисту.

— Захисту від кого?

— Він стверджував, що Олег погрожував знищити його професійно й звинуватити в крадіжці. Майже те саме, що потім говорила Соломія.

— Ім’я бухгалтера?

— Владислав Кучер.

Марта знала це прізвище. Владислав працював у компанії понад сім років, а навесні звільнився нібито через переїзд до Польщі. Олег тоді сказав, що бухгалтер допустив серйозну помилку й пішов за домовленістю сторін.

— Він зараз в Україні? — запитала Марта.

— Був три дні тому. Після новини про вбивство виїхав до Кракова.

— Чотириста тисяч отримав готівкою й одразу поїхав.

— Так.

— Це схоже не на оплату інформації, а на допомогу втекти.

— Тарас хотів, щоб він залишився. Кучер відмовився.

Олена простягнула руку.

— Накопичувач.

— Я передам копію після підписання акта.

— Оригінал у вас?

— Оригінального носія не існує. Файли скопійовано з домашнього комп’ютера Кучера.

Олена підготувала акт. Павло перевірив кожен рядок і лише тоді поклав накопичувач на стіл.

В архіві було двадцять сім таблиць. Частина містила платежі, яких не було в офіційній системі. Поруч із сумами стояли короткі позначки: «ОЛ», «ЮО», «ТГ», «резерв».

— «ОЛ» — Олег? — запитала Марта.

— Кучер так сказав.

— «ЮО»?

— Не пояснив.

— А «ТГ»?

— Тарас Гнатюк.

Олена відкрила рядки з цими ініціалами. Там були три виплати загальною сумою вісімсот тисяч.

— Тарас отримував гроші зі схеми?

— Він каже, що це компенсація витрат на ділянку, яку купував за власні кошти.

— Документи є?

— Частково.

Марта переглянула таблицю. Найбільші суми стояли навпроти «ОЛ» і «резерву». Позначка «ЮО» з’являлася одинадцять разів.

— Чому цього не було в матеріалах для поліції? — запитала вона.

— Гнатюк сказав, що спочатку перевірить справжність, — відповів Павло. — Я віддав копію, бо він замовник. Коли зрозумів, що файл не передано, зробив ще одну.

— Чому не пішли до слідчого самі?

— Пішов. Після вашого дзвінка туди поїду. Але хочу, щоб копія була ще в одного адвоката. У відділі вже втекла інформація про алібі, якої не мали знати журналісти.

— Ви підозрюєте когось із поліції?

— Підозрюю, що за гроші люди роблять дурниці. Конкретного прізвища немає.

Олена скопіювала архів на захищений носій, опечатала отриманий накопичувач і зателефонувала Андрію. Той попросив Павла приїхати протягом години.

— Перед тим покажіть решту фотографій, — сказала Марта.

Павло відкрив власний планшет. Окрім знімків із теки Тараса, там були фотографії, які не ввійшли до звіту: нечіткі кадри з паркінгів, автомобілі, люди біля ресторанів.

На одному Олег сидів у кафе з Юлією. Дата — три тижні до смерті. Вони не торкалися одне одного й не виглядали як коханці. На столі лежали дві теки й телефон.

— Про що говорили? — запитала Марта.

— Не записував. У приміщення не заходив.

Наступна серія була зроблена через два дні. Олег зустрівся з чоловіком біля адміністративної будівлі. Передав йому запечатану теку, вони розмовляли близько десяти хвилин.

— Хто це?

— Сергій Лановий, прокурор відділу економічних злочинів.

— Олег був під слідством?

— Офіційно — ні. Дорошенко перевірив через колишніх колег. Лановий не вів справ «ЛевБуду».

— Тоді навіщо зустрічалися?

— Можливо, Олег хотів щось запропонувати.

На іншому фото Лановий виходив із тією самою текою. Через три дні Олег знову зустрівся з ним, цього разу без документів.

— Тарас бачив ці знімки? — запитала Олена.

— Так.

— Що сказав?

— Вирішив, що Олег готує заяву проти нього.

— Через це вимкнув GPS у вечір убивства?

— Не знаю.

— Ви зустрічалися з Тарасом тієї ночі?

— Ні.

— Телефонували?

— О 22:12. Він не відповів. Передзвонив о 22:20.