Розділ 6. Другий телефон

На похорон прийшло більше двохсот людей.

Марта стояла поруч із Валентиною й приймала співчуття від людей, чиїх імен не пам’ятала. Керівники відділів «ЛевБуду», підрядники, банкіри, колишні однокурсники Олега, сусіди його матері. Дехто обіймав її, дехто обмежувався рукостисканням. Майже всі затримували погляд довше, ніж було потрібно.

Соломія не прийшла. Юлія стояла у другому ряду. Тарас допомагав Валентині й стежив, щоб журналісти не заходили до зали.

Під час прощання Марта дивилася на Олегове обличчя й думала не про щасливі роки, а про телефон, якого поліція не знайшла.

Напередодні Андрій показав їй перелік вилучених речей. Особистий телефон Олега, знайдений на столі, був новою моделлю, яку він використовував із весни. Робочий апарат лежав у шухляді. Але в списку не було старого чорного телефона з тріснутим кутом.

Марта бачила його місяць тому в Олеговій машині. Він сказав, що віддасть апарат водієві, бо той розбив свій.

Водій повідомив поліції, що нічого не отримував.

Після поховання Андрій чекав біля виходу з кладовища.

— Можемо поговорити? — запитав він.

Валентина побачила його й підійшла першою.

— Ви затримали ту жінку?

— Слідство триває.

— Вона погрожувала моєму синові. Її сережка лежала біля тіла. Що вам іще потрібно?

— Докази того, що вона вчинила вбивство.

— Марта дала їй алібі. Запитайте, навіщо.

— Ми вже запитували.

— І повірили?

Марта взяла Валентину під лікоть.

— Зараз не місце.

— А де місце? У поліції, де тебе відпускають додому, наче нічого не сталося?

Тарас підійшов і запропонував відвезти Валентину. Вона відмовлялася, але він тихо нагадав, що в її квартирі чекають люди.

Коли вони пішли, Андрій звернувся до Марти:

— Знайшли старий телефон.

— Де?

— У спортивній залі на першому поверсі офісу. У персональній шафці Олега.

— Чому не знайшли раніше?

— Шафка була оформлена не на нього, а на колишнього працівника. Ключ лежав у машині серед інших.

— Телефон увімкнений?

— Розряджений. Сім-картки немає, але дані збережені.

— Ви можете його відкрити?

— Уже відкрили.

Марта подивилася на свіжу землю за спиною слідчого.

— І що там?

— Листування із Соломією. Частина збігається з тим, що вона передала. Частини на її телефоні немає.

— Вона видалила?

— Каже, що Олег використовував режим зникнення повідомлень і деякі стер сам.

— Це можливо?

— Експерт підтвердив, що чат синхронізувався не повністю. Потрібно порівнювати резервні копії.

— Ви прийшли на похорон тільки заради цього?

— Хотів, щоб ви впізнали ще кілька речей. Можемо зробити завтра.

— Зробімо сьогодні.

Юлія підійшла до них.

— Марто, зараз не треба їхати на допит.

— Це не допит.

— Після похорону ти не в стані працювати з доказами.

— Я сама визначу свій стан.

Андрій не підтримав жодну з них.

— Огляд можна перенести, — сказав він.

— Не потрібно, — відповіла Марта.

У відділі їй показали зарядний пристрій, ключ від шафки, записник і телефон. Записник належав Олегові, але більшість сторінок була порожня. На двох залишилися номери рахунків без назв.

— Цей чохол ви бачили? — запитав Андрій, указуючи на телефон.

— Так. Олег користувався ним до весни.

— Знали, що залишив собі?

— Ні.

— Який код міг установити?

— Дату народження не використовував. Казав, що це небезпечно.

— Інші пам’ятні дати?

— Якщо телефон був для коханки, навряд чи кодом була річниця весілля.

Андрій не відреагував.

— Пристрій уже розблокований технічно, — сказав він. — Питаю, чи хтось із близьких міг знати пароль.

— Я не знала.

Юлія переглядала акт огляду.

— Чому ви показуєте телефон Марті, якщо там приватне листування померлого?

— Потрібно встановити, чи справді апарат належав Олегу й чи впізнає вона контакти.

— Тоді демонструйте лише перелік.

— Саме так і зробимо.

На екрані було двадцять сім контактів без прізвищ. Частина складалася з назв компаній, частина — з ініціалів. Соломія була записана як «СК фінанси».

Марта впізнала номер Тараса, номер Олегового водія та приватний телефон головної бухгалтерки. Інші нічого їй не говорили.

Один контакт називався «Ю.О.».

— Це може бути Юлія Орленко? — запитав Андрій.

Марта подивилася на подругу.

— Покажіть номер, — сказала Юлія.

— Поки не можу.

— Тоді це може бути хто завгодно.

— Саме тому питаю, чи Олег використовував такі ініціали для вас.

— У нього мій номер був записаний повністю. Я бачила.

— На основному телефоні — так.

— Іншого номера в мене немає.

Андрій занотував.

Марта попросила переглянути дати листування із Соломією. Їй не показали зміст, але назвали перший зафіксований контакт — кінець січня.

Вісім місяців. Соломія не збрехала.

На телефоні збереглися фотографії, що підтверджували місця й дати. Марта впізнала одеський готель, ресторан біля офісу й орендовану квартиру.

Один знімок був зроблений у її кухні. На столі лежав пиріг, який вона спекла на день народження Олега. Він надіслав фото Соломії з підписом: «Сімейний обов’язок виконано».

— Приберіть, — сказала Марта.

— Знімок не стосується вбивства, — погодився Андрій і закрив файл.

Марта не потребувала каталогу принижень. Для справи було важливо, де перебував Олег. Решта належала до шлюбу, навіть якщо чоловік зробив його темою чужого листування.

У нотатках знайшли перелік дат із позначками «М», «С» і «Ю». «М» збігалося з поїздками Марти, «С» — із зустрічами Соломії. Літера «Ю» охоплювала п’ять років.

На одній даті стояла адреса заміського готелю. Юлія пояснила, що проводила там переговори з інвестором. Реєстр підтвердив конференцію, але номер на ім’я Олега також був.