Розділ 4. Дві підозрювані

Новина про вбивство з’явилася в мережі об 11:17.

Перший матеріал складався з чотирьох абзаців. У ньому не називали спосіб убивства й не згадували Соломію. Через двадцять хвилин інше видання повідомило, що поліція перевіряє «особистий конфлікт керівника будівельної компанії з двома близькими жінками».

О 12:06 в анонімному телеграм-каналі опублікували фотографію Соломії зі службової перепустки й весільний знімок Марти.

Підпис був короткий: «Дружина і коханка створили одна одній алібі?»

Марта побачила допис у коридорі відділу поліції. Юлія відразу забрала в неї телефон.

— Не читай коментарі.

— Я й не збиралася.

— І не відповідай журналістам.

— Звідки в них фотографія Соломії?

— Із сайту компанії або соцмереж.

— Це фото з перепустки. Його немає на сайті.

Юлія збільшила зображення.

— Міг злити хтось із «ЛевБуду».

— Разом із версією про алібі?

— Про твої свідчення вже знає достатньо людей.

— Достатньо — це скільки?

— Поліцейські, слідчі, черговий прокурор, працівники офісу, яких допитували. Марто, витік не обов’язково пов’язаний з убивцею.

— Але може бути пов’язаний.

— Може. Саме тому не будемо реагувати без потреби.

До них підійшов Андрій.

— Пані Левицька, потрібно оглянути ваш ноутбук і телефон.

— Учора ви сказали, що я свідок.

— Ваш статус не змінився. Ми перевіряємо листування, час замовлення їжі й копіювання документів.

Юлія стала між ними, хоча ніхто не наближався до Марти.

— Добровільний огляд чи вилучення?

— Почнемо з добровільного огляду. Якщо відмовиться, звернемося до суду.

— У телефоні є матеріали її клієнтів, — сказала Юлія. — Вони не стосуються справи.

— Фахівець скопіює лише дані за визначений проміжок.

— Я хочу бути присутньою.

— Не заперечую.

Марта простягнула телефон.

— Перевіряйте. Ноутбук теж.

Юлія повернулася до неї.

— Ти не повинна погоджуватися на все тільки тому, що тобі нічого приховувати.

— Там є повідомлення кур’єру, історія викликів і лист Олега. Я хочу, щоб час підтвердили сьогодні, а не через тиждень.

— Добре. Але межі огляду запишемо в протоколі.

Поки технік копіював дані, Марта сиділа без телефона в невеликій кімнаті з пластиковими стільцями. Юлія відповідала на дзвінки замість неї. Повідомила працівникам бюро, що Марти кілька днів не буде, скасувала зустріч із замовником і домовилася, щоб Олеся забрала з офісу резервний ноутбук.

— Валентина питає, коли зможе забрати тіло, — сказала Юлія після чергового дзвінка.

— Слідчий пояснить.

— Вона хоче, щоб ти поїхала з нею до похоронного бюро.

— Сьогодні не поїду.

— Сказати, що ти на допиті?

— Скажи правду.

— Вона зараз не здатна сприймати подробиці.

— Я теж.

Юлія сіла поруч.

— Можемо попросити перерву й поїхати додому.

— Можемо. Але тоді я сидітиму вдома й чекатиму, поки хтось вирішить, чи ми із Соломією вбивці.

— Її вже відпустили?

— Андрій не сказав.

— Я дізнаюся.

— Як?

— У неї має бути адвокат.

— Ти знаєш її адвоката?

— Ні. Але юридична спільнота невелика.

Юлія вийшла телефонувати. Марта залишилася сама.

Через матове скло дверей проходили люди. Двоє зупинилися, подивилися всередину й пішли далі. Марта не знала, чи вони її впізнали, чи просто шукали вільну кімнату.

За кілька хвилин повернувся Андрій.

— Камери вашого будинку підтвердили час входу й виходу Соломії, — сказав він. — Відео з ліфта також є. Між 20:28 і 22:18 вона не залишала ваш поверх.

— Тоді ви її відпустите.

— Після завершення процесуальних дій.

— Ви досі вважаєте, що вона могла організувати вбивство?

— Таку версію перевіряємо.

— Разом зі мною.

— Ви самі сказали, що Соломія принесла документи й запропонувала вранці заблокувати рахунки. Це означає, що ви обидві мали конфлікт із Олегом.

— Конфлікт не дорівнює змові.

— Саме тому ми збираємо докази.

— Хтось повідомив журналістам про мої свідчення.

— Проводиться службова перевірка.

— Цю фразу зазвичай кажуть, коли не збираються нікого знаходити.

— Я не відповідаю за звички інших установ.

Він поклав перед нею роздруківку банківської операції.

— Упізнаєте рахунок?

Марта прочитала номер.

— Ні.

— Це рахунок «Вектор Прайм». О 21:47 з основного рахунку «ЛевБуду» на нього переказали дванадцять мільйонів гривень.

— Через шість хвилин після смерті Олега.

— Так.

— Хто підтвердив платіж?

— Використано два електронні ключі. Перший належав Олегу. Другий зареєстрований на вас.

Марта уважно прочитала час операції. 21:47:13.

— Я була вдома.

— Це підтверджено.

— Мій ключ зберігається на захищеному носії в сейфі архітектурного бюро.

— Ми вже направили туди групу.

— Без мене?

— З вашою помічницею та ухвалою суду.

Марта підвелася.

— Ви обшукуєте моє бюро й повідомляєте після того, як почали?

— Ухвалу вручено вашій уповноваженій працівниці. Юлія отримала копію десять хвилин тому.

— І нічого мені не сказала.

— Вона розмовляє з вашою помічницею.

Марта пішла до дверей, але Андрій не відступив.

— Зараз ви не допоможете обшуку, — сказав він. — Якщо носій у сейфі, його знайдуть. Якщо немає — це теж зафіксують.

— Я хочу бути присутньою.

— Маєте право. Але спочатку поясніть, хто знав код від сейфа.

— Я й Олеся.

— Ваш чоловік?

— Не знав.

— Юлія Орленко?

— Ні.

— Коли востаннє бачили носій?

— Минулого тижня. Підписувала податкові документи.

— Носій повернули до сейфа?

— Так.

— Пароль від ключа знав хтось іще?