Зустріч з Батирем.

Наче два відпарені овочі в банних халатах, рожевощокі контрабандисти з України повільно набували нормального стану, і обставини довкола сприяли цьому. Велюровий диван, злегка зволожене повітря, приємний запах усілякої зелені та невеликий ставочок з тропічною живністю в зимовому саду пестили душу і тіло. 

— Отже, ви працюєте на уряд? — вмостившись навпроти обм’яклої двійки, поставив запитання повненький чоловік з борідкою і дістав з кишені кольорового халата раніше вилучені документи. — Особливий посланець держави Діма Бондаренко-старший і позашлюбний онук колишнього президента Алан-Орди — Мухтар Алінурович Султанов. 

Господар зимового саду обдарував поглядом Торбешника, який миттю закивав головою і сказав: 

— Кріт, розвідник чи просто герой місцевого народу. 

— Хм, — ще сумнівався незнайомець. 

І вирішив, що з'ясовувати деталі буде цікавіше за обідом. 

— Накривайте стіл, я зголоднів, — дав вказівку він персоналу, який осторонь смиренно чекав розпоряджень. — І моїм гостям треба перекусити. Сподіваюся, вони ті, за кого себе видають. 

— Так-так! — засмикався Інокентій. 

А його бос опустив очі. 

— Мені сказали, що ви давно слідкуєте за блакитними контейнерами і збираєтеся очолити українську контрабанду, — завалившись на спинку м'якого дивана, продовжував говорити чоловік. — Тільки незрозуміло, навіщо колишньому онукові президента контрабанда? Невже дідусь не забезпечив? 

Дізнавач наморщив чоло і закинув собі в рот шматочок баранини, що саме поставила на стіл спритна жінка. 

— Ми-и-и… — тільки це дозволив собі Рафік, побоюючись незнайомця. 

— А-а-а... — видав голосні звуки Торбешник і спонтанно мовив: — Грошей багато не буває. Крім того, Україна — неоране поле для контрабандистів. Якщо добре попрацювати, можна заробити мільярди. 

— Невже? 

Ще один шматочок м'яса вирушив за щоку власника борідки, котрий задумливо зачавкав. 

— А блакитні контейнери навіщо? — нарешті проковтнув він баранину. — Адже там дрібниці, нічого такого. 

— Вибачте, а ви, власне, хто? — нарешті наважився запитати Рафаель. 

— А так, забувся представитись, — вирівняв огрядний тулуб господар зимового саду. — Мене звуть Батир, я голова одного з тутешніх підприємницьких кланів. 

— А навіщо ви нас викрали? — не вгамувався Рафік. — Це ж незаконно. 

Він забігав повсюди очима. 

Тим часом персонал завершив сервірування столу. 

— Гаразд, пропоную не сваритися, — доброзичливо мовив Батир. — Просто забудьмося про те, що сталося. Це ж безглузде непорозуміння. Я навіть не ставитиму зайвих запитань. Прийде час, самі все розкажете. А зараз пообідайте зі мною. 

Товстунчик вказав на стіл, де величезні тарілки з печеною в овочах картоплею та бараниною вирізнялися серед кількох салатів, солодощів і ароматного чаю. 

— Я думав, що ви українські контрабандисти та контейнери потрібні, щоб повернути клієнтам товари. Коротше, врятувати бізнес. 

На цьому моменті Рафаель ледь не подавився картоплею, а Інокентій захлинувся чаєм. 

— Усе нормально? — стурбувався голова місцевого клану. 

— Так... Так, не хвилюйтеся, — відкашлялися контрабандисти. 

І Батир продовжив: 

— У моїй країні не заведено допускати чужих до тутешніх фінансових потоків. Чорний ринок поділений між кланами, нікому не раджу пхати свій ніс. 

Чоловік узяв шматочок баранини і кинув її в ставочок, що дзюркотів поруч, і власники лазневих халатів побачили, як піраньї миттєво знищують здобич. У цей момент обличчя недобровільних гостей побіліли і апетит зник. 

— Що ж ви не їсте? — стурбувався Батир. — Так і з голоду померти недовго. 

Він знизав плечима і додав: 

— Чи все ніяк пробачити не можете? 

— Авжеж! Авжеж, — закивала головами двійка і через не можу почала запихатися м'ясом. 

— Ось це я розумію, — посміхнувся господар зимового саду. — Трапеза всіх об'єднує, тому хочу разом з вами розорювати контрабандні поля України. 

Він вловив на собі чотири здивованих ока і запропонував: 

— Натомість надам свої. Алан-Орда не менш цікава для тіньових гравців нелегального ринку. Тим паче, що Султанов Мухтар — своя людина, тутешні клани охоче приймуть його. А щодо Бондаренка, — скосився на Рафіка товстунчик, — зв'язки в українському політикумі нам знадобляться. Яка контрабанда без впливових друзів? Ми ж друзі, чи не так? 

Батир знову кинув піраньям шматочок м'яса. 

— А як же! Обов'язково! — намагаючись не дивитися на агресивну дію, задерлися на диванах чоловіки. 

— Єдине, що для закріплення угоди, я маю зателефонувати генеральному прокурору і погодити наше так зване «весілля». Адже він забезпечує всім міцний тил і повинен знати про нових гравців та плани розширення справи. 

Господар зимового саду розгорнув долоню і одразу отримав від персоналу телефон.