Контрабандисти потрапляють в халепу.

Вкрай задоволені контрабандисти вискочили з генеральної прокуратури, і Рафаеля накрили емоції. 

— Інокентію, — так і тремтів від збудження його голос, — ти не просто талант, а талантище. Вкотре переконуюсь, що не дарма взяв. Цей мужик із перснем — хлопчисько на твоєму тлі. До речі, я сам відчув себе школярем. І звідки стільки знаєш про особисте життя прокурора? Невже в мене за спиною добре підготувався і не хотів розкривати карти? Ох, і розбійник, ох, і розбійник... 

Рафік жартівливо затряс вказівним пальцем. 

— Про що ви кажете, босе? 

Торбешник знизав плечима. 

— Я і сам шокований тим, що сталося, — став щиро виправдовуватися підлеглий. — Мене ніби струмом пальнуло, а потім перед очима виникли фрагменти з літакового сну. Пам'ятаєте, я розповідав? Ви ще намагалися позбавити мене від спогадів. 

— Так-так, сон... — недовірливо посміхнувся контрабандист і додав: — Хай там що, у мене тепер є не просто помічник, а висококласний фахівець з особливо важливих справ, з яким не страшно братися за будь-яку роботу.

Інокентій промовчав, зовсім не проти отримати подібний статус, і насамперед тому, що відчув переваги дивовижного життя польового агента. 

— Босе, може, ще кудись гайнемо? — запропонував чоловік. — Ми ж не все подивилися, посидимо ще тут кілька днів... 

— Може, й посидимо, — не став заперечувати Рафаель і, зупинившись біля дороги, почав визирати таксі. — З іншого боку, ти ж сам хотів якнайшвидше забратися з цього морозильника. 

Контрабандист здригнувся від холоду і запропонував: 

— Нумо, як тільки наш вантаж прибуде до Києва, махнемо на Мальдіви. Відігріємося від душі, вдосталь поплаваємо і нехай хоч земля лусне! 

Тим часом із загального потоку машин вирвався червоний мінівен зі шторками на вікнах і, перш ніж Торбешник відповів, сталося дещо несподіване. Автомобіль пригальмував, зсувні двері миттю відкотилися й двоє величезних амбалів легко закинули парочку бідолах усередину. 

— Ви що собі дозволяєте, негідники? — вдарившись головою об сидіння, обурився Рафік і від сильного удару під око втратив свідомість. 

— Припиніть негайно! — почав опиратися Інокентій. 

Але здоровецький кулак громили приборкав і його. 

Наступні двадцять хвилин до потрібного підвалу та ще трохи для того, щоб підвісити жертв за руки до гаків, українці перебували непритомними. Потім кілька відер холодної води створили диво — пожвавили неприємну атмосферу під приватним будинком одного з лідерів злочинного угруповання місцевих контрабандистів. 

— Ай-яй-яй, дідько лисий! Що відбувається?! — жахнулася двійка на розтяжці і відчула, як їх тіла ніби стискає колюча хватка зледенілого підвалу. 

— Бр-р-р! Т-т-т… — затремтіли від холоду бранці. 

Один з громил у теплому кожусі зрозумілою мовою звернуся: 

— Я ставитиму запитання, але якщо правдивих відповідей не буде, вас знову обіллють холодною водою. Майте на увазі, тут, як на дворі, мінус двадцять — через хвилин десять настане крижаний шок і серця зупиняться, а тіла ми закопаємо в степу. Повірте, ніхто не знайде. 

— Як… Як за-за-копаємо? — злякався Рафаель. 

А Торбешник озирнувся і відразу зрозумів, що втекти не вдасться. Вікон ніде не було, світилося кілька лампочок і виникало відчуття штучного охолодження підвалу. Холодні потоки повітря, немов всюдисущі руки снігової королеви, так і проникали за комір мокрих пальт полонених людей, змушуючи їх повільно перетворюватися на бурульки. 

— Ходять чутки, що ви цікавитеся блакитними контейнерами, — заговорив амбал. — Спочатку ірландський паб, потім посольство та Ханшатир. Де тільки наші інформатори не підслуховували ваші приватні розмови. І ще незрозуміло, навіщо генеральний прокурор покликав на зустріч. 

— Та шпигують вони, — сердито дав про себе знати інший бандюга. 

І про всяк випадок набрав з дерев'яної діжі два відра води. 

— Пропоную заморозити мудаків і кинути в озеро. Усі подумають, що здуру вирішили покупатися, — усміхливо додав він. 

— Стривай, — виставив руку вперед трохи розумніший колега і нагадав: — По-перше, наш бос бажає з'ясувати особи придурків. По-друге, якщо вони працюють на іноземний уряд, конфлікту не уникнути. 

— Хто ви і чому цікавитеся блакитними контейнерами? — знову адресував запитання до бранців амбал. — Кажіть! Моє терпіння закінчується! 

— М-м-м... — спробував щось мовити Рафаель, але його посинілі губи, як на зло, зліпилися морозом. 

— Ми справді працюємо на уряд. Т-т-т… 

Торбешник відстукав зубами. 

— А контейнери відстежуємо ще з-з-з України, — став на ходу вигадувати історію він. — У нас глобальне зав-зав-завдання — припинити українську контрабанду і очолити її. 

«Хлюп! Хлюп!» — і другий бандюга таки спустошив цебра на змерзлих бідолах. 

— Ти що коїш? — злякався колега. — Раптом це правда? Конфлікту не уникнути. 

— П-п-правда, — ледь вичавив із себе Торбешник.