Торбешник перевтілюється.

— Оце ви майстер! — як завжди, не міг натішитися Інокентій хистом боса дурити голови чиновників. — Ви ж цього посла просто по стіні розмазали. Бр-р-р… 

Він здригнувся від холоду та почав визирати таксі, що несподівано вискочило з-за повороту і пригальмувало на узбіччі. 

— Це від мене подарунок, дорогі Бондаренки. 

Раптом з вікна посольства пролунав голос щедрого господаря. 

— Рушайте, куди треба. Усе за мій кошт, — додав чоловік і виявив люб'язність: — Будете проїздом, заходьте. Завжди радий. 

— Дякую, — не озираючись, змахнув рукою Рафаель. 

— Обов'язково, — ковзнув очима по усмішливій фізіономії Торбешник. 

І контрабандисти помчали до національної гордості Алан-Орди — Ханшатиру. 

— Ну, то що, Інокентію, усе йде за планом. 

Рафік потер долоні. 

— Навіть візництво на халяву, — понизив він тон. — Зараз пообідаємо, потім трохи розважимося, а завтра вранці зробимо останній ривок. Хто знає, може, післязавтра героями повернемося на батьківщину. 

— Розважитись я не проти, — застрибав на шкіряному сидінні новенького седана Торбешник. — І додому з фанфарами повернутися тільки «за». А що такого в цьому Ханшатирі, босе? 

— Чесно кажучи, — знизав плечима Рафік, — з розповідей знайомих, місцина просто супер. Надворі — мінус тридцять, а всередині — тропічний рай. Причому без перебільшення. 

— Невже? — приготувався дізнатися більше Інокентій. 

— Ну, так. 

Контрабандист спробував вгледіти предмет обговорення за вікнами, але міська забудова завадила. 

— Кажуть, — продовжив він, — це справжнє диво інженерної думки. Гігантський намет обійшов усіх своїх конкурентів і потрапив до Книги рекордів Гіннеса. 

Рафаель закотив очі.

— Тільки уяви, сто п'ятдесят метрів заввишки, сто тридцять тисяч квадратів площі — не торговельний центр, а знахідка. 

— Ого! — захопився Торбешник. 

— Ось тобі і «ого», — кивнув головою оповідач і додав: — Ціла купа дорогих бутиків, супермаркет, сімейний парк, кафе, ресторани, кінотеатри, спортивні зали, а найцікавіше — є частинка Мальдівів. 

— Неймовірно! А це як? — не припиняв дивуватися Інокентій. 

— Дуже просто. Якщо я все правильно запам'ятав і мене не обдурили, — почухав потилицю Рафаель, — під куполом з прозорого полімеру розташований курорт з басейном, пальмами і острівним піском. Якраз туди мені сьогодні хочеться потрапити. Це тобі не в лазню сходити взимку.

— Невже, босе? 

Торбешник знову застрибав на задньому сидінні. 

— Тільки я плавки не взяв, — засмутився він, а потім згадав: — От дурень, там же купа магазинів, прикуплю. 

— А ось і він, дивися, — ткнув пальцем за вікно Рафаель. — Як намальований! 

Чоловік охопив поглядом щось подібне до намету або місцевого головного убору — шімакшу з витягнутим каркасом і гострим кінцем, що немов дірявив снігові хмари. 

— Здуріти, — зачаровано промимрив Інокентій. 

А таксист уже припаркував автомобіль. 

— Приїхали. Приємного відпочинку! — зрозумілою мовою сказав він. 

Контрабандисти кивнули у відповідь і вийшли назовні. 

— Як добре їздити задарма, — не міг натішитися Рафік. — Треба частіше заходити до цього посла. 

— Ні, босе, — заперечив Торбешник, — краще платити і кататися вдома, адже там не так холодно. Бр-р-р... 

— Тільки після Ханшатиру та успішного завершення операції. 

— Однозначно! — пролунала реакція. 

І чоловіки пішли до скляних дверей торгового центру. А коли потрапили всередину, остовпіли. 

— Ось це інтер'єрчик. Рівень так рівень… — один за одним промовили контрабандисти. 

Рафаель поміркував уголос: 

— Я щось подібне вже бачив, — перестав кліпати очима він, — у книжках з історії. П'ять поверхів хвилястих балконів і зелене листя, що звисає, ніби у справжніх садах Семіраміди. 

— Так, шефе, — кивнув Торбешник, — одне із семи чудес античного світу. Хто про це не знає? Тільки не очікував подібне зустріти тут. І людей, як на базарі. А купол, дивіться, який цікавий. 

Інокентій задер голову. 

— Наче дублює хвилі балконів. Придумали ж таке... 

— Ну, все, — напружився від нетерпіння Рафаель, — гайда на п'ятий поверх. Гульнемо, як слід! Там і пообідаємо, здається, я вже переварив тигрову акулу. 

— Босе, — зовсім іншого захотілося Торбешнику, — чи міг би я тут трохи оглянутися? Може, дещо прикуплю. 

— Будь ласка, — не заперечив начальник, але попередив: — Тільки грошей багато не витрачай, не привертай зайвої уваги. Раптом за нами спостерігають. 

Він з-під чола поглянув на всі боки.