Жорстка дипломатія.

Посольству України в Алан-Орді було виділено двоповерхову будівлю з білим фасадом, вікнами під конічним портиком, гострокутним дахом та парканом з фігурного заліза. Архітектурний стиль пізнього модерну, немов стародавній артефакт, виділявся на тлі скляних гігантів, вражаючи унікальністю. 

— Нічого так місцина, не гірше за наш готель, — вибираючись із таксі, зробив висновок Інокентій. 

— Я ж казав, — поліз назовні і Рафік, — чиновникам тільки найкраще. Хоча якби я був послом, то, напевно, вибрав хмарочос на тлі. Звідти краєвид гарніший. Йдемо, йдемо... 

Він закрокував до посольства, метляючи валізкою, прихопленою для солідності, і додав: 

— Треба кувати залізо, поки гаряче. 

Біля входу на територію білої споруди контрабандистів зустрів охоронець у довгому пальті, який від холоду пританцьовував. 

— Хто такі й куди? — суворо запитав довготелесий працівник. 

— Ми до посла. Призначено, — відразу відповів Рафаель. 

— Документи, — пролунала реакція. 

І візитери потягли руки за посвідченнями. 

— Не варто! Не варто! — наближаючись до воріт з іншого боку паркану, крикнув чоловік у костюмі без верхнього одягу. — Запускай, не годиться таким людям мерзнути. 

Посол сам тремтів від холоду. 

— Перепрошую, не встиг одягнутися, — став виправдовуватися він. — З вікна побачив і одразу до вас. 

— Як бажаєте. Добре. 

Контрабандисти сховали свої підроблені документи за пазухи і почергово потиснули руку важливій людині. 

— Діма Бондаренко-старший, — сказав Рафаель. 

— Те саме, тільки молодший, — відрапортував Інокентій. 

— Так-так, я здогадався, — відстукав зубами посол. — Проходьте, будь ласка, а то ще задубнемо. 

Він захопив за собою гостей і тільки в коридорі старовинної будівлі перестав трястися від холоду. 

— Ви до нас надовго? — поцікавився чиновник. 

— Це залежить від вас, — загадково відповів Рафік і додав: — Ознайомитеся з документами, підготуйте дипломатичну ноту генеральному прокурору, щоб звільнив блакитні контейнери — власність президента України, і ми відразу зникнемо. 

— Власність президента? — знову затремтів посол. — Ось так несподіванка. 

Він зігнувся перед відвідувачами і поступився дорогою до місткої зали для державних переговорів. 

— Проходьте, будь ласка, панове Бондаренки. Може, чаю, кави чи коньячку? — хвилювався чоловік і дуже хотів бути корисним. 

— Та ви не метушитесь, — відчуваючи перевагу, озирнувся довкола Рафаель. — Помпезне приміщення... 

Чоловік пробігся поглядом по довгому столу з мікрофонами навпроти кожного стільця, фотографіях з колишніх зустрічей високопосадовців на стінах і гарних прапорах у кутку. 

— Не метушіться, а то ще наробите купу помилок. Дипломатична нота має бути бездоганною. 

Контрабандист дістав з портфельчика теку з листами та розгорнув її на столі. Гостям негайно постала картинка блискавичної готовності робити все, що завгодно, і без того покірної людини в костюмі. 

Державні герби і печатки на документах начисто відбили бажання в посла розбирати каракулі Рафаеля, тому він одразу мовив: 

— Панове, я ж вам довіряю, приберіть папери. Валентино, зайди! — через плече голосно розпорядився господар посольства. 

На порозі з'явилася жінка середнього віку в теплій сукні.

— Слухаю вас, пане, — покірно кивнула вона головою і приготувалася записувати вказівки. 

— Будь ласка, диктуйте, — посол відважив уклін Бондаренку-старшому. 

— Я? — від несподіванки розгубилася контрабандист та відразу ж опанував собою. — Мені, звісно, дипломатичні ноти ще не доводилося диктувати, хоча, впевнений, нічого складного. Пишіть! 

Він заходив по залі. 

— «Генеральний прокуроре». Знак оклику, — про всяк випадок підказав він. — «Собаки з прикордонної служби незаконно затримали водіїв президентського автопарку». Три знаки оклику. 

Рафік знову підказав Валентині і продовжив: 

— «Гієни з митниці заарештували блакитні контейнери державного резерву. Тепер країні не вистачатиме туфель, курток, джинсів, поясів та кепок». Чотири знаки оклику, — акцентував самопроголошений дипломат. — «Як же тепер без цінних водіїв та резерву». 

— П'ять знаків питання, — підказала помічниця посла. 

— Саме так, — погодився Рафаель і став закруглятися: — Звідси висновок: «Задля уникнення міжнародного скандалу і, не дай Боже, мордобою, наказую дати прикордонникам по зубах, митникам намилити шиї та негайно відпустити громадян України з блакитними контейнерами на батьківщину». 

І диктувальник підсумував:

— Десять знаків оклику. 

А посол захопився: 

— Оце у вас жорстка дипломатія. Мені вчитися і вчитися.