Контрабандисти підпалюють паб.

Не зважаючи на п'яту годину ранку, ірландський паб кишів відвідувачами і клубочився сигаретним димом, з якого місцями виринали предмети інтер'єру. Барна стійка нагадувала квадратний острівець посеред затишної зали з дерев'яним обрамленням стін, що гармонійно доповнювалося вставками квітчастих шпалер та краєвидами острівної держави. Однак це було не все, заради чого гості п'ятизіркового готелю всю ніч провели в ірландській атмосфері, і аж ніяк не заморська випивка була тому виною. 

На мармуровій стійці квадратного бару, на тлі величезного вибору будь-яких напоїв, щосили пихкав самогонний апарат. Газова плитка підігрівала нержавіюче барило, з якого стирчало кілька мідних трубочок, що переходили у другорядні місткості — сухопарник та холодильник проточний. Відфільтрований дистилят, щось схоже на мутне молоко, капав прямо в чарки захоплених відвідувачів, а хмільні пісні полегшували їхнє очікування. 

— Торбешнику, — захоплено сказав Рафаель, — здається, ми вдало зайшли. Тільки ось не розумію, якого біса самогонник жене якусь каламуть. 

Він вказав на бармена в білій сорочці з метеликом. 

— Найімовірніше, це перший цикл. Можливо, будуть ще, — зауважив Інокентій і додав: — Дистилят має бути, як сльоза. 

— Ось і я про це, — пролунала реакція. — Хоча, може, так і має бути? 

— Звісно, має, — заговорив діловий чоловік біля стійки і продовжив хмільне пояснення: — Тут роблять арак — місцеву горілку з кобилячого молока. Це вам не абищо, а двадцять градусів міцності. Спробуйте, усе безплатно. 

— Знаємо, вже попередили на рецепції, — відповів Рафік і привернув до себе увагу вигуком: — Чиновники люблять халяву! 

Потім він адресував слова бармену: 

— Шановний, подай нам віскі на двох, почекаємо арак. Нехай цідиться! 

Поки прохання виконувалося, контрабандисти стали свідками традиційного ритуалу. Той самий діловий чоловік, перш ніж вжити місцевий алкоголь, безіменним пальцем лівої руки розбризкав трохи рідини в різні боки, що випадково дісталося вогнику під нержавіючим барилом з брагою. Невеликий спалах полум'я залишився непоміченим, а от примхи незнайомця ні. Вхопившись за тацю зі склянками, він замість капелюха поставив її собі на голову і одним махом спустошив чарку. 

— Ось так п'ється арак, — прозвучало хвалькувате зізнання і ледве розбірливе: — Пригощайтеся! 

Торбешник негайно пригубив повну чарку білястого напою, який нагадав йому молочний лікер. 

— Хм, не гидкий і, здається, зовсім не міцний, — відпив трохи Інокентій. 

— Та що ти його лижеш? Хіба чиновники так роблять?! 

Рафаель одним духом спустошив свою тару і наступні пів години нержавіюче барило на вогні цідило свій дистилят виключно для контрабандистів. 

Як і очікувалося, арак не одразу затьмарив голови новачків з України, тому їхня розв'язна поведінка спізнилася. 

— Босе, — навіть засмутився Торбешник, — якось тутешнє молоко мене зовсім не дурманить. Може, ще по склянці віскі? І пожувати б щось. 

— Пригощайтеся, — несподівано з-за спини з'явилася приємна офіціантка у світло-сірому костюмчику з повною тацею різних закусок. — Сьогодні все за кошт закладу. 

— Ось це я розумію сервіс, — зрадів Рафік. — Усе для справжніх чиновників! 

Він безцеремонно звільнив дівчину від ноші і поставив їжу на барну стійку. 

— Можете йти, дякую, — змахнув контрабандист рукою і попросив: — Буде ще, несіть. Ми з Мухтаром Султановим не відмовимося. 

— Султанов? — перехотіла щось казати про безрозмірні апетити гостей офіціантка і негайно пішла. 

А уявний родич колишнього президента Алан-Орди якраз дозрів бешкетувати. 

— Чоловіче! — гучно крикнув він барменові. — Чудову бодягу вариш, наливай ще! 

Він сунув пальці в чарку змарнілого клієнта ліворуч і заради веселощів став обприскувати його. 

— Мля-мля-мля, — ледве розплющив очі пристойно одягнений клієнт і знову влігся на стійку. 

Проте Торбешнику цього було замало. 

«Хлюп! Хлюп!» — і кілька чужих напоїв облили вогник під нержавіючим барилом, підсиливши вогонь. 

— Інокентію… Тобто, Мухтаре, припини негайно, — стривожився не менш хмільний Рафаель. 

Але п'яна публіка довкола, навпаки, заплескала в долоні. 

— Браво! Браво! Нумо ще! — прозвучало звідусіль. 

Торбешнику вдруге повторювати не довелося. Позбавлений координації, він почав вихоплювати з барної стійки недопите людьми спиртне і розбризкувати його абияк. Бармен та інший персонал не на жарт злякалися, спочатку не знаючи, як чинити, а поки вони виходили зі ступору, більшість клієнтів ірландського пабу вже діяли за прикладом — розхлюпувала повсюди арак. У результаті наслідки різко змінили загальне тло туманного приміщення. Вогонь під барилом зачепився за мокрі струмені спиртного і поповз стійкою завдавати шкоди. 

— Пожежа! Пожежа! — нарешті вичавив із себе схвильований бармен і став рушником гамселити сизого ворога. 

На цьому етапі сумної дії Рафаель наздогнав Торбешника за градусом сп'яніння, і тому плескав на повну в долоні. Однак дим від зародків пожежі швидко поширився всюди й видовищній дії настав кінець. Пожежна сигналізація ніби струсила баламутну публіку, обприскавши її холодною водою.