Торбешнику наснився віщий сон.

Авіалайнер рейсом «Київ — Акма» почав знижуватися над засніженим містом, в якому всупереч осені панувала справжня зима. Скляні хмарочоси, немов гіганти посеред неосяжної рівнини, хоч і мали самотній вигляд, але оаза в них під ногами з театрів, кіно, розважальних центрів, а також родзинки мегаполіса — стометрового монумента з позолоченою кулею на маківці — робили це місце відомим на весь світ. 

Економічний бум середньоазіатського міста характеризувався великими потоками внутрішніх мігрантів та інвестиціями в будівництво. Газ, нафта та інші природні копалини — ось, на чому трималася Алан-Орда, та її зліт якраз був на повному ходу. 

— Дивися, Інокентію, — завалившись на супутника поруч, вигукнув Рафаель. — За бортом оглядова вежа з величезною кулею на коронованій окружності так і виблискує вогнями. Кажуть, звідти гарний краєвид на місто. Та прокинься вже! Скільки можна спати? 

— Вибачте, — обурився чоловік під контрабандистом і пискнув: — Ви мене розчавите. 

— Хто тебе розчавить, бурмило ще той. Знатимеш, як людей вошами обзивати, — помстився необачному базіці Рафаель і повернувся на своє крісло. 

— Башта, башта… Де? 

Торбешник нарешті виринув із глибокого сну, а потім витріщився назовні. 

— Справді красуня! І місто світиться на повну. Тільки тут зима, — побачив він сніжинки за бортом. — І на глибоку ніч не схоже. Ми ж вилетіли о сьомій вечора, чотири години летіли. Значить, має бути близько опівночі. 

— Ну, ти даєш, Інокентію. 

Рафік повів бровами та став пояснювати: 

— По-перше, ми не боїмося зими. Контрабандистам море по коліна, тобто посланцям держави, — миттю виправився він і додав: — Пальто взяли, що ще треба? По-друге, летіли на схід, минули кілька часових поясів. 

— Зачекайте, — раптом осяявся Інокентій, — мені здається, я вже цей момент переживав. Прямо дежавю якесь. 

— Про що ти? — набрижився Рафік. 

— Скажіть, коли я спав, чи ви говорили про політ на схід? — уточнив Торбешник. 

— Ні, — пролунала трохи розгублена реакція. 

— Значить, мені наснилося, — зробив висновок Інокентій і почав напружувати пам'ять. — Там були чиновники з цегляними пиками, погрози... Так, нам погрожували. А потім неймовірний намет, насильство і багато крику. 

Контрабандисти зустрілися очима і на мить замислилися. 

— Може, на нас чекає біда? — збентежився Торбешник. 

— Я зрозумів, — натомість посміхнувся Рафаель і жартівливо зауважив: — Тобі не можна спати в літаках, мізки дають збій. Ще втратиш унікальні здібності. Хто буде моїм особистим помічником? Справ то ще попереду, мамо, не журися. 

— Ні, — напружив обличчя Інокентій. — Мені правда наснився віщий сон. 

Він розгублено закрутив головою. 

— Чому я подумав, що ви говорили про політ на схід? А раптом на нас справді чекають серйозні проблеми? 

— Саме так, сон, — підняв вказівний палець Рафік. — Не більше і не менше. Забудься про це. До того ж повторюю ще раз: контрабандистам море по коліна. Або сніг, без різниці. 

— Шановні пасажири! — тим часом з динаміків пролунав голос капітана. — Ми здійснюємо посадку у славетному місті Акма. Місцевий час — четверта година ранку. Температура повітря — мінус двадцять п'ять. Одягайтеся тепліше і, будь ласка, тримайте ремені пристебнутими. 

— Мінус двадцять п'ять… 

Інокентій викотив очі. 

— Це ж Північний полюс якийсь! — на весь салон обурився він і додав: — Хіба восени буває таке?

— Тихо, тихо, — крадійкувато озирнувся Рафаель. — Не варто привертати до себе зайвої уваги. Пам'ятаєш, конспірація і таке інше? Тобто конституція. 

Він покосився на пасажира поряд. 

— А що стосується знань географії та часових зрушень, — немов голосом справжнього вчителя заговорив контрабандист, — пізніше дам тобі кілька уроків як посланцю держави.

Рафік знову зиркнув на супутника. 

— У майбутньому тобі доведеться багато літати. Не хочеться, щоб такий самородок десь заблукав або щось наплутав.