Підробка документів на повному ходу.

Конспіративна квартира над рибним рестораном нічим особливим від пересічного житла простої людини не відрізнялася, і тому була причина. Контрабандисти не бажали привертати до себе зайвої уваги правоохоронних органів, що іноді навідувались отримати винагороду за покривання нелегального бізнесу. 

Трикімнатні апартаменти були скоріше тимчасовим прихистком для злочинного угрупування і за потреби могли бути в кожну хвилину залишені. Ламінована підлога, нещодавно фарбовані стіни, громіздкі штори, пристойна сантехніка, підперезаний кріслами дерев'яний стіл посеред вітальні, пара шаф і кілька сейфів по кутах — це все, чим сяяло освітлене скляною люстрою лігво. 

— Заходь, не бійся, — злегка підштовхнув Торбешника ззаду Рафаель і теж переступив поріг квартири. — Нема часу гаятися. 

Він зачинив за собою вхідні двері і продовжив: 

— Треба готуватися. 

— А що саме я зараз маю робити? — ознайомлюючись з вітальнею, заінтриговано запитав Інокентій. 

— Для початку прочитай вміст моєї теки, — зупинився посеред кімнати Рафік. — Там невелика доповідь юристів. Відразу скажу, мені начхати на їхні безглузді висновки. Знаю одне — для контрабандистів не існує проблем, які неможливо розв’язати! 

— Зрозумів, — пролунала послужлива відповідь. 

І поки поважна персона рушила потрошити сейфи, Торбешник вмостився за дерев'яним столом та дістав із теки доповідь фахівців. 

«Це гнила справа», — подумки прочитав він зміст на перший погляд зовсім не юридичного матеріалу. 

І заглибився у текст: «Внаслідок фатального збігу обставин ціла колона вантажівок з блакитними контейнерами звернула не туди. Раптовий ремонт міжнаціональної автомагістралі і густий туман змусили українських водіїв перетнути кордон Алан-Орди, тим самим порушивши одночасно кілька законів». 

Інокентій на мить відвернув увагу, переварюючи інформацію, та помітив, що його начальник уже завалював стіл якимись бланками та печатками. 

«Перше, — продовжив мовчазне читання Торбешник, — громадяни України, невідомо чому оминули прикордонний контроль. Простими словами, об’їхали його чигирями. За таке належить в’язниця…». 

— В’язниця?! — вигукнув уголос здивований читач. 

— Ага, — кивнув головою Рафаель і додав: — Це ще не все. Продовжуй ознайомлюватися. 

«Друге, — увіп'явся очима в текст Інокентій, — нелегально ввезені туфлі, куртки, джинси, пояси та кепки підлягають безповоротній конфіскації. А після розслідування всіх обставин незаконної дії товар перейде у розпорядження дитячих будинків. І оскільки всі докази є — це гнила справа». 

— Значить гнила, — сповнилася кімната не зовсім юридичним висновком Торбешника, який поглянув на боса і сказав: — Я, звісно, не юрист, законів добре не знаю, але, схоже, тут усе гірше не буває. 

— Згоден, — розтасовуючи на столі папери, кивнув головою Рафаель. — Тільки контрабандисти все можуть, і ти ще це зрозумієш. 

— Але зачекайте, босе, — підвівся зі свого стільця Інокентій. — Навіщо витрачати час на якісь китайські джинси та іншу дурницю? Нумо просто компенсуємо замовникам вартість товару, докинемо трохи зверху та справі кінець. 

— Ага, — струснув волоссям Рафаель і додав: — Якби все було так просто, я вже б давно відпочивав. А так доводиться мудрувати, залучати мізки, ризикувати... 

— Не зрозумів, — зосередився Торбешник. 

— Усе просто, — мовив контрабандист. — Йдеться про нашу репутацію. Якщо замість товару повернемо гроші, нам перестануть довіряти. Усі дійдуть висновку, що контора ненадійна, втрачає по дорозі товар — і підуть шукати інших візників. Це зараз туфлі та всілякі дрібниці, а завтра — рідкісний антикваріат. Як його грошима відшкодуєш? Отож-бо і воно! 

Він помітив, як його підлеглий набуває врозумливого виразу обличчя. 

— Ніяк! Тому є тільки один варіант — доставити контейнери сюди і якнайшвидше. Якщо дамо маху, шукатимемо товар по дитячих будинках. 

Рафаель нарешті розклав документи. 

— Крім того, як я зазначив у ресторані, нас підставили конкуренти з Алан-Орди. З чуток, люди секретні, нікого на свою територію не пускають. Тільки сунься — одразу здадуть, не хочуть ділитися ринком збуту. Скільки разів наші пробували з ними порозумітися, ні в яку... І тут справа не в грошах. 

Контрабандист почав підшукувати потрібні печатки. 

— Аж занадто підозрілий люд. Нікому не довіряють, бояться позбутися фінансових потоків. 

— Зачекайте, босе, — почухав потилицю Інокентій. — Як же нам контейнери забрати, якщо їх заарештовано? Таке не вкрасти і в кишеню не сховати. А юристи стверджують... 

— Начхати мені на юристів, — Рафік помітив, що шукав. — Зараз я почаклую трохи і заразом тебе навчу. 

Він замахав державним штампом над фігурними бланками. 

— Ось це, — щодуху ляснув чоловік по офіційному зверненню президента України до генерального прокурора Алан-Орди, — серйозне прохання відпустити контейнери під особисту відповідальність. А тут… 

Відбувся ще один удар по кольоровому документу.