19 частина

                            19 частина
   Через декілька хвилин двері різко відчинилися і двоє кремезних хлопців втягнули до кімнати зв'язаного Валерія. За ними слідом зайшов і тип в костюмі.
-Ну що ж, Руслано Володимирівно, якщо ви не віддасте нам документи, ми вб'ємо вашого брата. І повірте, ми це зробимо,- промовив він.
   Щоб підтвердити свої слова, він подав хлопцям знак, і ті, кинувши Валерія на підлогу, почали гамселити його ногами.
   Руся, побачивши брата в руках бандитів, злякано скрикнула. Чоловік підійшов до неї і уважно подивився їй в очі.
-Невже для вас ті папери важливіші за життя рідної людини?- запитав він.
-Ні,- тихо відповіла вона.- Життя брата для мене важливіше ніж папери. Припиніть його бити. Я віддам вам документи, але в обмін на життя - моє і брата.
-Без проблем. Віддайте нам їх, і ми вас відпустимо.
-Але їх зі мною немає.
-Тоді скажіть, де вони знаходяться, ми їх заберемо,- запропонував чоловік.
-Ні, я так не згодна. Відпустіть мене, і я зараз вам їх привезу.
   Бандит декілька хвилин поміркував, а потім промовив:
-Гаразд, їдьте. Але у нас залишиться ваш брат,тож навіть не думайте звернутися в поліцію! Якщо ви це зробите, ми вб'ємо його!- попередив він Русю.
-Я  все зрозуміла...
    Бандит кивнув одному із своїх посіпак, і той розв'язав її.
-Ви вільні, місіс Джонсон. Але не баріться, тому що годинник невпинно відліковує час, і якщо рівно через годину ви не повернетеся з документами - ви більше ніколи не побачите свого брата живим.
-Я повернуся, обов'язково повернуся...Чекайте мене, і обіцяйте, що за цю годину з братом нічого не трапиться, інакше ви не побачите ніяких документів. 
-Я обіцяю, що протягом години з вашим братом нічого не трапиться. Тому не баріться!
   Руся повернулася через годину і простягнула бандиту пластиковий скорозшивач:
-Ось, тримайте... Відпустіть брата!
   Бандит в костюмі уважно переглянув папери і кивнув своїм помічникам:
-О'кей! Хлопці, відпустіть його!
   Бандити розв'язали Валерія і штурхнули в спину. Той, важко дихаючи і витираючи кров із обличчя, підійшов до сестри.
-Даремно ти віддала їм документи, все одно вони нас вб'ють, їм не потрібні свідки,- розчаровано промовив він.
-Так, пані Руслано, ваш брат каже правду,- зітхнув бандит.- На жаль, ми не залишаємо свідків, тому все ж таки доведеться з вами попрощатися.
-Не доведеться,- промовила Руся і вихопила із сумочки пістолет.
-А ви смілива жінка,- засміявся він.- Насправді ми й не збиралися вас вбивати! Їдьте в свою Америку, забирайте з собою брата і забудьте про все, що тут сталося!
-Я вам не вірю!- Руся тремтячими руками навела на бандита пістолет.
-Правильно й робите!- бандит засміявся і націлив свій пістолет на Руслану та Валерія.
-Лягай! Мерщій на землю!- крикнув Валерій і штовхнувши сестру на підлогу, впав на неї, захищаючи від куль.
   Раптом поряд завила поліцейська сирена і кремезні хлопці в чорній уніформі та бронежилетах вклали бандитів обличчями в асфальт.
   Валерій підвівся, і допомагаючи сестрі підвестися, вражено поглянув на неї.
-Це твоя робота? Твоя?- нарешті зміг вимовити він, не вірячи власним очам.
-Так, моя,- тихо промовила Руся, дивлячись як поліція пакує бандитів.
-Ну ти даєш, сестричко! Ніколи б не повірив, що ти на таке здатна!
-Чому? Твоя школа... Вони вбили батька моїх дітей, людину, яку я кохала, зруйнували моє життя...
-А як же Майкл?- тихо запитав у неї Валерій.
    Руся зітхнула і, посміхнувшись, обняла брата.
-А Майкл, мій любий братику, то вже зовсім інша історія...

                       Епілог
  Сонячним літнім днем на міському цвинтарі з'явилася молода жінка в довгому лляному кардигані.  Вона знайшла знайому могилу, поклала живі квіти  і присіла поряд на лавку.
   З могильного надгробка на неї дивився молодий усміхнений Богдан. Руся (а це була саме вона), сумно посміхнулася до нього і, зітхнувши, тихо промовила:
- Привіт! Дане, я розгадала таємницю твоєї смерті і помстилася за тебе. Тепер ті бандити будуть відповідати за все, що вони накоїли. Думаю, що ти цьому порадієш...Ти залишив нас занадто рано...Три роки тому все навкруги для нас згасло без тебе, особливо для твоєї мами. І лише велика любов до тебе повернула її до життя, а ще повернули її до життя  наші діти, про існування яких ти не встиг дізнатися. Ти, напевно, хочеш знати як же я?
   У мене почалося нове життя, життя без тебе. Завтра вранці я відлітаю за океан, в іншу країну, де зараз знаходяться наші діти, мій теперішній чоловік і твоя мама. Але, не зважаючи на те, що у нашому житті тебе немає, ти назавжди залишишся з нами в наших серцях і в наших спогадах. 
   Дивлячись на наших дітей, я завжди буду згадувати тебе, моє перше кохання! Дякую тобі за все, дякую за те, що ти був у моєму житті.
   Тепер ти можеш спати спокійно, твої вбивці знайдені і будуть покарані ...Нехай земля тобі буде пухом...
   Руся підвелася, торкнулася кінчиками пальців до холодного фото, викарбуваного на мармуровій плиті і прошепотіла:
-Прощавай!
   Ступивши декілька кроків, вона почула як десь зовсім поруч тріснула гілочка.
-Дане? Це ти?- мимоволі вихопилося у неї.
   Тиша відповіла їй своїм крижаним голосом. Обережно озирнувшись, вона побачила, що на могилі Дана сидів білий голуб. Птах сидів непорушно і уважно дивився на неї.
-Це його душа,- з трепетом подумала Руся.
   Вона стояла і мовчки дивилася  на голуба, боячись його злякати. Птах дивився на неї сумними очима, ніби прощався. А потім змахнув крилами і злетів високо в небо. Декілька хвилин він кружляв над могилою, підіймаючись все вище і вище, віддаляючись все далі і далі.
   Руся спостерігала за його польотом,  аж поки птах не зник в безмежному блакитному небі.
-Прощавай,- промовила вона востаннє і, змахнувши з вій сльози, пішла між могил, а за нею золотавим шлейфом летіло довге  волосся.