18 частина

                          18 частина
Незабаром Руслана приїхала в Дніпро і відразу поспішила додому. Двері їй відчинила стурбована  Галина Петрівна.
-Русланко, донечко моя!- вона радісно обняла невістку.- Звідки ти тут?
-Прилетіла зі Штатів у справах, термінових...Як ви?
-У нас все добре,- запевнила її жінка, пропускаючи у квартиру.
   В вітальні, як і раніше, стояв великий портрет Богдана, перев'язаний траурною стрічкою. Руся підійшла до нього і легенько доторкнулася кінчиками пальців до холодного скла.
-Привіт,- прошепотіла вона.
-Русю, ходи-но сюди,- Галина Петрівна покликала її за собою.
   Підійшовши до Богданової кімнати, яка тепер слугувала дитячою, Руся заглянула в неї і побачила Богданчика і Богданку, які бавилися на пухнастому килимі. Побачивши маму, діти впали в її обійми.
-Матусю, ми так скучили за тобою!- щебетали вони, радісно пригортаючись до неї.
   Руся обняла їх і міцно притиснула до себе.
-Дочко, знову приїздили з редакції, де працював Богдан, і знову розшукували якісь документи,- поскаржилася  Галина Петрівна.
-Серйозно?!! Коли? Коли вони приїздили?- Руся  рвучко підхопилася, ніби її ошпарили окропом.
-Вчора,- тихо відповіла жінка.- А що трапилося, Русланко?
- Зараз довго розповідати, тому ми з вами поговоримо іншим разом. Вибачте, але мені потрібно зателефонувати Майклові,- Руся взяла до рук телефон і вийшла в іншу кімнату.
    Поговоривши з чоловіком, вона повідомила Галині Петрівні:
-Збирайте свої речі, завтра вранці ви з дітьми відлітаєте до Штатів.
-Чому, Русю? Що трапилося?
-Повірте, так буде краще, і для вас, і для дітей. Ваші життя можуть бути в небезпеці!
-Але чому? Що відбувається? Поясни, будь ласка!
-Люди, які вбили Богдана, полюють досі на важливі документи, які залишилися у нього. І повірте, що вони не зупиняться ні перед чим, щоб їх знайти. Я не хочу, щоб ви або  діти постраждали через це. Буде краще, якщо ви полетите до Штатів і деякий час побудете там у Майкла,- пояснила Руся.
-Що?!! Ти хочеш сказати, що Богдана вбили?- Галина Петрівна вражено дивилася на неї.
-Думаю, що саме так. Але про свої припущення я розповім потім, коли буде час. А зараз у нас його обмаль. Треба пакувати валізи.
    Вона схопила дорожню валізу і почала пакувати дитячі речі.
-Беріть лише найнеобхідніше. Майкл купить все, що буде потрібно.
-Зачекай, а як же документи і квитки?
-Ми все владнаємо, не хвилюйтеся за це.
   Наступного ранку вони поїхали в аеропорт. Руся весь час озиралася. Їй весь час здавалося, що за ними стежать. Коли оголосили посадку на їхній рейс, Руся міцно притиснула до себе дітей і обняла Галину Петрівну.
-Дочко, а як же ти? Я буду хвилюватися за тебе!- промовила жінка, витираючи зі щоки непрохану сльозу.
-Не хвилюйтеся, зі мною все буде добре, матусю. Зі мною брат, ми знайдемо ті документи, і я відразу повернуся в Штати. Ми будемо жити там всі разом. Все буде добре! Брат мені допоможе, не хвилюйтеся.
   Сріблястий комфортабельний лайнер піднявся високо вгору і полинув вдаль, все далі й далі віддаляючись від аеропорту. Руся стояла і ковтала сльози, дивлячись йому вслід.
  Опанувавши себе, вона поспішила назад до міста. Зайшовши в пусту квартиру, вона зітхнула і уважно розглянул кожен її куток.
-Якщо ті документи були такими важливими, то Богдан міг їх сховати десь тут. Але де? Ми ж з Галиною Петрівною обшукали всю квартиру, але не знайшли їх...
   Руся зайшла в кімнату Богдана. Письмовий стіл стояв під вікном на тому ж місці, що й три роки тому. Вона відчинила дверцята і почала витягувати шухлядки. Перебравщи всі папери, які там знаходилися, вона не знайшла ніяких документів і, зітхнувши, почала вставляти їх на місце.
   Нахилившись,вона помітила в глибині тумби пакет, який був прикріплений скотчем до внутрішнього боку письмового столу.
   Діставши пакет, вона відкрила його і виявила там течку з тими злощасними документами. Переглянувши їх, Руся зрозуміла, що вони, дійсно, були важливими. І відразу зателефонувала братові.
-Валеро! Я їх знайшла!-хвилюючись, відразу повідомила йому.
-Де?-здивувався брат.
-У нашій квартирі!
-Не говори більше по телефону нічого! Нас можуть прослуховувати! Поклади їх на місце і не чіпай до мого приїзду! Я завтра буду у Дніпрі! Коли приїду, тоді вирішимо як діяти далі і що робити. Зрозуміла?
-Так.
-Будь обережною і бережи себе!- наказав Валерій.
-Добре!
    Руся приклеїла документи назад і замаскувала так, щоб ніхто окрім неї не зміг їх знати.
   У неї дуже розболілася голова. Події останнії днів остаточно вибили її зі звичного ритму життя і перевернули його з ніг на голову.
   Заваривши міцну каву, вона сиділа на кухні і думала про те, як бути далі. А потім лягла спати.
   Літня ніч, яка завжди здавалася їй такою короткою, зараз була занадто довгою і тривожною. Схопившись рано вранці, Руся вирішила сходити за покупками і приготуватися до приїзду Валерія.
   Одягнувши джинси та футболку, вона взяла сумочку, до якої поклала гаманець та пістолет, який їй подарував брат.
   Вийшовши на вулицю, вона вдихнула ранкове прохолодне повітря, напоєне пахощами квітів та трав, і примружила вії від задоволення.
-Дівчино, не підкажете, котра зараз година?- пролунав поряд приємний чоловічий голос, і Руслана побачила поруч молодого симпатичного хлопця спортивної статури, що привітно до неї посміхався.
-П'ять хвилин на дев'яту,- відповіла вона, поглянувши на сенсорний годинник на своїй руці, і раптом відчула як чиясь міцна широка долоня затуляє їй рота і носа, і вона провалюєтьсяв чорну прірву...
 ...Свідомість повернулася до неї через кілька годин. перше, що вона відчула, це сильний головний біль, що тиснув на скроні.
   Відкривши важкі повіки, вона побачила, що сидить прив'язана до стільця посеред якоїсь незнайомої кімнати. Вікна були зашторені темними шторами, і сонячне світло майже не проникало крізь них. І тому в кімнаті  панувала напівтемрява.
   В кімнаті нікого не було. Її сумочка лежала неподалік на підлозі. Посидівши декілька хвилин, Руся  роздивилася кімнату. Від незручного положення тіла, її руки геть заніміли, їй важко було навіть ворухнутися.
   В цей час до кімнати хтось ввійшов і ввімкнув світло. Руслана примружилася, тому що  яскраве світло боляче вдарило по очах. А коли очі трішки звикли до світла, вона розплющила їх і побачила біля себе того самого молодого чоловіка, який цікавився у неї котра година. Поруч з ним стояв чоловік років тридцяти п'яти в строгім костюмі.
-Ну що, красуне, очухалася?- поцікавився у неї молодик.
-Хто ви такі? Що вам від мене потрібно?- обурилася Руся.-Негайно відпустіть мене!
-Заспокойся, лялечко. Ти ж сама добре знаєш, що нам потрібно від тебе - всього-навсього документи.
-Які документи? Я не розумію, про що ви говорите!
   Чоловік в строгім костюмі зітхнув і сів поруч на стілець.
-Годі Вам, Руслано Володимирівно! Ви прекрасно розумієте, про які документи йде мова. І прекрасно знаєте, де вони знаходяться. Віддайте нам їх і ми вас відпустимо...
-Я вас не розумію! Я не знаю про які документи йде мова і вимагаю, щоб ви мене відпустили! Я громадянка Сполучених Штатів! Ви не маєте права мене тут тримати! Мене будуть шукати! Мій чоловік буде мене шукати!- твердо промовила Руся, хоча її серце шалено калатало в грудях.
-Ти така ж вперта, як і твій Богдан!- цинічно посміхаючись, промовив молодик.
-Це ви вбили Богдана! Ви!
-Ми не хотіли його вбивати! Він сам винен! Вперся, як оце й ти, і не хотів віддавати документи. Довелося інсценувати самогубство...Дурень! Якби послухався нас , то зараз був би живий...-промовив незнайомець в костюмі.
-Навіщо?- Руся дивилася на незнайомців широко відкритими очима.- Навіщо ви так вчинили? Невже ті злощасні папери коштують дорожче, ніж життя людини?
-Так,- промовив незнайомець.- Так, ці документи, дійсно, дорожчі за одне людське життя, тому що від них залежить дуже багато інших життів і доль. І я раджу віддати їх нам, якщо Вам, місіс Джонсон, дороге ваше життя.
-Але у мене немає ніяких документів,- продовжувала стверджувати Руслана.
-Облиште, моя люба, облиште...Подумайте про своїх дітей, про чоловіка. Подумайте про те, що у вас є одне-єдине життя, яке може обірватися в будь-який момент...І заради чого ви ризикуєте ним? Богдана ви вже не повернете. Він випадково був втягнутий у цю історію і став її учасником. До нього в руки потрапили документи, які він не повинен був побачити. Але він не погодився їх повернути,  віддати нам, і за це поплатився своїм життям. Тож не робіть дурниць, Руслано Володимирівно, віддайте нам ті документи і забудьте всб цю історію як страшний сон...Летіть собі в Штати до свого чоловіка-мільйонера та до дітей, насолоджуйтеся життям...
   Руся слухала ці слова і розуміла, що він говорить правду. Богдана вже не повернеш...Але вона не вірила, що віддавши їм документи, вона залишиться живою, не вірила що ці незнайомці відпустять її, і тому вирішила все заперечувати до останнього.
-Ви помиляєтеся, шановні, у мене немає ніяких документів!- твердо промовила вона.
   Хлопець в спортивному костюмі підскочив до неї і замахнувся, намагаючись вдарити її.
-Брешеш, тварюко!- розлючено прогарчав він їй.
   Чоловік в строгому костюмі перехопив його руку у Русі над головою:
-Припини, Степане! Вгамуйся!- крикнув він.- Ну що ж, гаразд...Тоді поговоримо по-іншому,- звернувся він до Русі, і зітхнувши, вийшов із кімнати.