15 частина

                              15 частина
   Руслана  ледве дочекалася ранку. Безліч питань роїлося в її голові,  але  відповідь була одна - потрібно негайно летіти в Україну і з'ясувати всі обставини смерті Богдана.
   Вранці вона повідомила Майклу:
-Любий, мені потрібно терміново полетіти на Україну!
-Чому?- здивувався той.- У тебе якісь проблеми?
-Так, проблеми. Мені наснився поганий сон, і я дуже хвилююся за своїх дітей і маму. І до того ж в мене на батьківщині залишилася незакінченою одна справа, яку потрібно довести до кінця.
-Кохана, я все прекрасно розумію: ти скучила за рідними, за батьківщиною...Я сьогодні ж візьму тобі квиток на літак.
-Дякую тобі, Майкі, ти незвичайний! Ти справжнє диво!-Руся з вдячністю обняла чоловіка і поцілувала в колючу щоку.
   Ввечері цього ж дня вона вже сиділа в білосніжному комфортабельному лайнері, який ніс її додому, де на неї чекали Богданчик, Богданка і Галина Петрівна, а також чекав Богдан із своєю загадковою смертю.
   Під час польоту вона намагалася задрімати, але їй снилися кошмари, головним героєм яких був Богдан. Він так раптово ввірвався в її життя через кілька років після своєї смерті і змінив його знову назавжди.
   Вона прилетіла до Києва. вирішивши спочатку поговорити з братом.
   Рідне місто зустріло її зеленою віхолою каштанів, запаморочливим липовим ароматом та літньою спекою. Вона йшла, красива і елегантна вулиями, якими вона ганяла на байку кілька років тому і відчувала що вони дуже змінилися, як змінилася і вона сама.
   Знайшовши детективне агенство, яким керував брат, Руся впевнено відчинила двері.
   В приймальні сиділа молоденька секретарка в відвертій міні -спідничці. Побачивши в Русі потенційну клієнтку, вона мило посміхнулася і промовила приємним мелодійним голосом:
-Проходьте будь ласка, пані, сідайте. Можу запропонувати Вам чай або каву. Чи може Ви бажаєте чогось особливого?
-Так, я хочу зустрітися з вашим шефом, Валерієм Володимировичем.
-Як Вас йому представити?
-Скажіть, що з ним бажає зустрітися місіс Джонсон,- посміхнулася у відповідь Руся.
   Секретарка з захопленням подививлася на неї і запитала, затамувавши подих:
-Вибачте, місіс, Ви американка?
-Так, майже американка...Я живу у Штатах.
   Дівчина пішла до шефа в кабінет доповідати про її візит, а Руся з нетерпінням поглядала на двері - чекала зустрічі з братом.
   Через кілька секунд двері кабінету начальника різко відчинилися,  і з них буквально вилетів Валерій, одягнений, як і належить босу поважної фірми в чорний костюм і білу сорочку з модною краваткою.
   Побачивши сестру, він радісно схопив її вобійми і закружляв з нею по офісу.
-Руся! Русланка! Сестричко! Привіт, рідненька!
-Привіт, український Джеймс Бонд номер 001! Привіт, братику!
-Русю, чому ти не попередила, що прилітаєш? Що тебе привело в наші краї і спонукало тебе залишити чоловіка-мільйонера без нагляду?- пожартував Валерій, обіймаючи сестру.
-У мене є до тебе приватна справа. Дуже важлива... Давай пройдемо до кабінету,- запропонувала Руслана.
    Уважно вислухавши непослідовну розповідь сестри, Валерій зітхнув і підозріло поглянув на неї:
-Ти серйозно?- запитав він.
-Так, дуже серйозно...
-Тобто ти хочеш сказати,що покійний Богдан прийшов до тебе уві сні і сказав по-секрету, що його вбили?
-Так...
-Я тебе правильно зрозумів?
-Так, ти все правильно зрозумів...
-Але, сестричко,  якщо ти розкажеш це коусь іншому, то люди подумають, що ти не сповна розуму, повір. Ти це розумієш?
-Розумію, але це все правда. І справа не лише в тому пророчому сні, а й в його записці. Чому він в ній написав, що любить  каву з молоком? Він же її просто ненавидів! Він не міг покінити життя амогубством, розумієш? Він дуже любив мене, любив свою маму. Я впевнена, що його вбили. Але я  не знаю чому його вбили і хто його вбив...
   Валерій сидів мовчки декілька хвилин, а потім зітхнув:
-Гаразд, я спробую тобі допомогти, але пройшло вже майже три роки... Ти сама розумієш, що це дуже багато... Та й загинув він не в нашому місті, а в Дніпрі...
-Так, але працював він тут. Можливо його смерть пов'язана з його журналістською діяльністю...Наскільки я пам'ятаю, він написав статтю, яка сколихнула тоді весь Київ, про банк "Слов'янський". І збирав матеріали для нової статті про цей банк, почав писати її, але дописати не встиг. І той тип, який приходив до нас з Галиною Петрівною, теж говорив про цю статтю, і шукав якісь важливі документи, які залишилися у Богдана. Говорив, що він з редакції і йому дуже потрібні ці документи. Ми шукали їх, але не знайшли... Можливо справа саме в них?
-Побачимо, сестричко, побачимо. А знаєш, ти мене заінтригувала!
-Отже, я на тебе покладаюся, Шерлоку Холмсе! Але й сама не буду сидіти, склавши руки.
   Руся помовчала, а потім обережно запитала:
-Валера, а як там батьки?
-Нормально, у них все добре.
-Вони мене вже мабуть забули зовсім...
-Ну що ти, звичайно не забули! Мама завжди запитує про тебе, цікавится як твоє життя, як діти. Слухай, мені здається, що вам вже час давно помиритися. До чого ця ворожнеча зараз?
-Ні до чого. Але ж вони самі від мене відреклися і не спілкуються зі мною вже три роки.
-Послухай, сестричко, вам треба нелдмінно зустрітися, поговорити і помиритися.
-Можливо...Але не зараз, трішки пізніше,- вперто промовила Руся.
   Валерій зітхнув і обняв сестру:
-Гаразд, як скажете, місіс Джонсон.
-А як там поживає мій сталевий кінь? Ти його ще не продав?- поцікавилася Руся у брата.
-Ні, ну що ти! Звичайно, не продав! Він чекає на тебе у гаражі, на своєму місці. Ось, тримай ключі, амазонко!
-Дякую, братику! До вечора!- Руся посміхнулася і вилетіла з офіса під здивованим поглядом молоденької секретарки.