13 частина

                           13 частина
   Нарешті настав той день, коли сріблястий лайнер піднявся високо в блакитне небо і помчав її назустріч океану. Руся сиділа біля ілюмінатора і, широко відкривши очі, дивилася на безмежні простори, які простилалися внизу.
   Декілька годин польоту, і із-за обрію виткнулася широка смуга суші з височенними хмарочосами. Ось і вона, Америка...
   В перший вечір після перельоту вся їхня команда зібралася на березі океану, милуючись неповторним заходом сонця. 
   Сонце, величезне і яскраво-червоне, від якого розливалося м'яке малинове сяйво, повільно сідало за горизонт. Руся сиділа на піску біля самісінької води. Океан був спокійний і невеликі хвилі з білими пухнастими гребенями м'яко хлюпалися об берег.
   Вона замислилася і не помітила, що колеги вже зібралися повертатися в готель.
-Русю, ходімо вже!- покликала її колега Анна.
-Я скоро прийду! Ви йдіть, а  я ще трішки посиджу тут,- тихо промовила Руслана, не відводячи захопленого погляду від безкрайнього водного простору, що простилався перед нею.
-Добре, як хочеш!- Анна підхопила свої речі і поспішила за колегами.
   Руся заплющила очі і замріяно зітхнула. Хвилі океану шепотіли  їй про кохання, а легенький вітерець бавився її довгим волоссям, ніжно перебираючи кожне пасмо.
   На декілька хвилин вона уявила себе Асоллю, що чекає  свого Грея на кораблі під червоними вітрилами. Але відразу ж згадала, що її Грей вже два роки лежить у землі. Серце зіщулилося від болю та туги від цієї згадки, туги за коханим та за коханням.
-Знаєш, Дане, я нікого не чекаю, а тим більше тебе...Я просто думаю про тебе і пам'ятаю тебе...Мені тебе дуже не вистачає, мені погано без тебе. Інколи хочеться, щоб ти мене обійняв і хоч трішки посидів поряд, але я знаю, що цього не буде ніколи. Але ж я просто жінка, жива, звичайна жінка, якій не вистачає ніжності і тепла, не вистачає сильного чоловічого плеча, на яке можна спертись і в яке можна поплакатися. Я не можу жити сама, мені лише двадцять років. Я розумію, що не зможу прожити життя на самоті. Але як бути з тобою? Я завжди про тебе думаю, отже ти зі мною, і я не можу зрадити тобі!
   Руся заплакала і, розплющивши очі, витерла сльози. І вражено зойкнула від несподіванки - поруч з нею сидів навпочіпки молодий чоловік спортивної статури. Білі шорти і майка вигідно відтіняли його красиве загоріле тіло.
   Незнайомець сидів і вражено дивився на неї, не зводячи захопленого погляду. Руся ніяково посміхнулася і поглянувши  йому в обличчя, зрозуміла, що він дуже схожий на Богдана.
   Молодий чоловік привітно посміхнувся до неї широкою голівудською посмішкою і запитав англійською мовою:
-З вами все гаразд? Чим я можу вам допомогти?
-Ні, дякую, зі мною все гаразд,- Руся відповіла йому бездоганною англійською,- все о'кей!
   Слово до слова, і їхня розмова плавно перейшла у приємне спілкування. Вони познайомилися. Майкл, саме так звали її нового знайомого, був з Каліфорнії. 
   Поки театр був на гастролях, він кожного вечора зустрічався з Русею, водив її в ресторани, дарував подарунки, відпочивав з нею на пляжі.
   Океан, ресторани, шампанське, дорогі подарунки, квіти, вірші...Про таке кохання мріє кожна дівчина, а Руся вагалася. Їй здавалося, що зустрічаючись з іншим чоловіком, вона зраджує Богдана.
-Русю, не вагайся! Богдан мертвий, а ти жива! Ти жінка! Тобі потрібне кохання і увага,- переконувала її подружка.
   Руслана мовчала. Вона відчувала, що в її серці проростає паросток нового кохання - дорослого, романтичного і красивого.
   Майкл ніколи не говорив про себе, про свою сім'ю. Але Руся з соцмереж  випадково дізналася, що він син нафтового магната Джеймса Джонсона, мільйонера і власника кількох нафтових корпорацій. Вона довго не могла в це повірити, але це було правдою. Син мільйонера і проста дівчина з України. Це було якоюсь фантастикою.
   Гастролі завершувалися. До від'їзду на батьківщину залишалися лічені дні. Руся розривалася між двома світами - в одному був Богдан, Галина Петрівна і діти, а в іншому світі був Майкл...
   Наближався останній вечір перебування їхньої команди в Америці і останній спектакль, в якому вона тут танцювала. Свого виходу на сцену Руся чекала з особливим трепетом в душі, адже знала, що в залі, в першому ряду, сидить Майкл, одягнений в білу сорочку та чорний костюм.
   Граційно вийшовши на сцену, вона поглянула в зал і побачила Майкла. Поряд з ним сиділи елегантний сивочолий чоловік і така ж елегантна вродлива літня жінка.
   Майкл  посміхався і захоплено дивився  на танок Руслани. Наприкінці спектаклю він вийшов на сцену і подарував їй цілий кошик прекрасних рожевих троянд і поцілував у щічку і прошепотів:
- Ти прекрасна, я в захваті! Хочу відкрити тобі один секрет- сьогодні ввечері на тебе чекає сюрприз...
-Сюрприз?- Руся була заінтригована і ледве дочекалася завершення спектаклю.
-Так, у нас сьогодні буде важлива зустріч...
   Після спектаклю він відвіз її в готель. Руся поспішила в номер перевдягатися, а він залишився її чекати в холлі. Так як вона була дівчиною скромною, то зупинила свій вибір на чорній вечірній сукні, яка вигідно підкреслювала її струнку фігуру. Скромна зачіска, легкий макіяж, нічого зайвого і вульгарного.
   Перевдягнувшись, вона повільно спускалася сходами. Майкл, побачивши її, захоплено дивився на неї, не маючи сил відвести від неї погляд.
-Боже, яка ти в мене красуня!- прошепотів він, допомагаючи їй спуститися східцями.
-Ти теж сьогодні просто красень!- промовила Руся, ніжно поглянувши в його лагідні блакитні очі, такі ж теплі і бездонні, як і океан.
-Ходімо, авто вже чекає на нас!
   Вийшовши з готелю, Руся побачила шикарний чорний лімузин, що припаркувався біля парадного під'їзду. З лімузину вийшов водій і вклонившись, відчинив перед ними дверцята.
   Русі здавалося, що це сон, прекрасний і чарівний сон. Майкл взяв її за руку і промовив:
-Я хочу познайомити тебе із своїми батьками. Вони чекають на нас...
   Через півгодини лімузин зупинився біля розкішної вілли, де жили батьки Майкла. 
-Знайомтеся, це мої батьки - Джеймс та Дженіфер Джонсон, а це Руслана, моя дівчина.
-Вітаю, мені дуже приємно з вами познайомитися,- ніяково посміхнулася Руся.
-Ви така мила і скромна, - лагідно посміхнулася до неї мама Майкла. 
   Зустріч з батьками пройшла чудово, їм дуже сподобалася мила і скромна і мила українська дівчина.
   Після вечері Майкл і Руся вийшла на балкон. Ніч була теплою, зоряною. Поряд шумів океан і навіював романтичний настрій. Майкл обняв дівчину і пригорнув до себе:
-Русю, я тебе дуже кохаю, дуже. Кохаю з тої миті, коли вперше побачив тебе тоді, на березі океану. Я тебе кохаю і хочу, щоб ти стала моєю дружиною...
   Він дістав з кишені маленьку оксамитову скриньку для прикрас, відкрив її і простягнув Русі.  На темному оксамиті виблискував перстень, оздоблений діамантами. 
 -Майкле, зачекай!- Руся схопила хлопця за руку,- вибач, але я не можу прийняти від тебе такого коштовного подарунка.
-Чому?- здивувався той.- Хіба ти мене не кохаєш?
-Ну що ти таке кажеш! Звичайно, кохаю! Дуже кохаю! Але я не можу просто так прийняти від тебе такий дарунок.
-А це не подарунок, це обручка...Обручка для моєї коханої нареченої.
-Зачекай, Майкле, я маю тобі дещо розповісти.
-Про що саме?
-Про своє життя...Ти маєш знати, що у мене є діти, близнята, їм зараз по два рочки.
-У тебе є діти?-Майкл вражено дивився на Русю.
-Так.
-Отже, ти заміжня?
-Ні, я не заміжня...І ніколи не виходила заміж. Хлопець, з яким я зустрічалася,  пішов з життя, навіть не дізнавшись, що стане батьком. В той час у мене був дуже складний період в житті, тож коли народилися діти, мама Богдана забрала мене з ними до себе. Я і зараз живу у тієї жінки, вона стала моєю справжньою мамою.
   Майкл обняв її і тихо промовив:
-Співчуваю...Я не знав, вибач...Пробач, але той хлопець мертвий, а ти жива...Тобі потрібно жити далі, кохати і бути коханою. Мені здається, що він хотів би, щоб ти була щасливою і був би радий за тебе. А я кохаю тебе і хочу зробити тебе щасливою. Я хочу зробити вас щасливими, тебе і твоїх дітей!
   Він вдягнув їй на безіменний пальчик правої руки перстень і ніжно поцілував. А потім у них була чарівна ніч на березі океану. Саме тоді Руся відчула себе дорослою жінкою, живою, жаданою, коханою...
   А вранці настав час прощання. Руся стояла біля трапу літака і ридала, як маленька дівчинка, а Майкл її втішав як міг і витирав її сльози своїми гарячими долонями.
   На них дивилися по-різному- хто з заздрістю, хто з сумом, хто з розумінням. Та їм було все одно, що про них зараз подумають люди, вони не бачили нікого, лише один одного.
-Не плач, я незабаром прилечу до тебе, я буду тобі телефонувати,- шепотів Майкл, прощаючись із нею.
   Сріблястий лайнер набрав висоту, піднявся в небо і полетів до Європи, все далі й далі від океану, все далі й далі від Майкла.