12 частина

                          12   частина
    Похмурого осіннього дня  на міському цвинтарі поміж могил йшла елегантна дівчина в довгому чорному пальто з букетом троянд у руках.  Довге біляве волосся спадало на її плечі золотавим водоспадом. Вона підійшла до однієї із могил, поставила квіти у вазу і присіла поряд на лавочці.
   З траурної світлини на неї дивився Ден, молодий і красивий. Руся, а це була саме вона, довго сиділа, дивлячись на його усміхнене обличчя і думала:
-Чому? Навіщо ти так зробив? Я не розумію цього. І, мабуть, не зможу зрозуміти ніколи. Ти, такий життєлюбний і веселий, добровільно пішов із життя, лишивши нас самих. Якби ти цього не зробив би, то зараз все було б інакше- у нас була б щаслива родина. Але тебе немає, а я живу заради наших дітей, про існування яких ти навіть не встиг довідатися. Час минає, з дня твоєї смерті минуло вже два роки. Я не знаю як мені жити далі, а ти мені нічого вже не підкажеш...
   Повернувшись додому, вона повільно знімала осінні чобітки в коридорі. Щось не давало їй спокою, але що саме - вона не могла зрозуміти. Після відвідин цвинтарю їй в душу закралося почуття тривоги. Їй здавалося, що Богдан ніби хотів їй щось сказати. Але що саме?
   З кухні виглянула Галина Петрівна.
-Русю, дочко, ти вже вдома?
-Так, мамо.
-Роздягайся, зараз будемо обідати! 
   Сидячи за столиком, Руся зажурено дивилася у чашку з кавою, повертаючи її навколо своєї осі.
-Що з тобою, дитино? Ти часом не захворіла?- стурбовано поглянула на неї свекруха.
-Ні, все нормально, мамо. Але на душі якась тривога незрозуміла з'явилася.
-Не журися, доню, вона минеться...
   Телефон Русі, який лежав на столику, голосно задзвонив. Вона схопила гаджет і поглянувши на екран, зраділа, тому що чекала на цей дзвінок.
-Хто це?- поцікавилася Галина Петрівна.
-Валера!- радісно відповіла Руся і вийшла в іншу кімнату.
   З того часу як її забрала до себе у Дніпро Галина Петрівна, Руслана не бачила своїх батьків і з ними не спілкувалася. Але з братом, якого вона обожнювала і дуже любила, вона підтримувала зв'язок і спілкувалася з ним. Валерій, щойно повернувся додому зі служби, відразу приїхав до сестри, на відміну від своїх батьків.
   Поговоривши з братом вона повернулася на кухню і радісно повідомила Галині Петрівні:
- Нарешті Валерка відкрив свою справу! Він тепер власник детективного агенства! Це круто!
   Випускнику юридичного вузу Валерію Романову і справді вдалося відкрити своє детективне агенство. Після повернення з війська, він декілька місяців  пропрацював в прокуратурі,  а потім почав проводити свої власні незалежні розслідування.
   Пообідавши, Руся погралася з дітьми   і почала готуватися до вечора. Адже в неї сьогодні була прем'єра нової вистави, в якій вона буде танцювати.
  В коридорі пролунав дзвінок у двері.
-Хто це?-  Галина Петрівна виглянула із кухні, витираючи мокрі руки рушником і здивовано поглянула на Русю.- Ми наче нікого не чекаємо. Зараз відчиню!
-Не треба, мамо, я відчиню сама,- Руся поспішила до дверей.
   На порозі стояв незнайомий молодий чоловік в шкіряній куртці і чорних окулярах.
-Вибачте, це квартира Браславських?- запитав він.
-Так,- відповіла Руся.
-Мене звати Сергієм, ми з Богданом працювали разом в редакції газети.
-В "Вечірньому Києві"? Ви журналіст?- рідозріло запитала Руся.
-Так, я колега Дена,-  посміхнувся чоловік.
-Доню, хто там?- Галина Петрівна стурбовано підійшла до Русі, побачивши незнайомого чоловіка на порозі квартири.
-Тут колега Богдана...Із Києва...
-Господи, ви були знайомі з нашим Богданчиком?- зраділа жінка.
-Так, ми разом працювали.
-Проходьте, будь ласка, ми пригостимо вас кавою, а ви нам розкажете про нього,-  Галина Петрівна люб'язно  запросила Сергія в гості.
-Дякую, але в мене обмаль часу. Я проїздом у вашому місті і заскочив до вас лише на хвилинку. Справа в тому, що Богдан перед смертю писав дуже важливу статтю, але не встиг її дописати. Він, коли поїхав додому, прихопив з собою  важливі документи, з якими працював тут,  у Дніпрі. А потім сталася ця трагедія... Пройшло вже два роки, але справа, про яку писав статтю Богдан, ще не закінчена...
-Здається, він писав тоді про банк "Слов'янський",- пригадала Руся.
-Так, саме про це...А ви часом не знаєте, де зараз документи, які були тоді у Богдана?
-Ні, не знаю,- знизала плечима Галина Петрівна,- після смерті сина я перебрала  всі його папери, нотатки і записи, але ніяких документів не було, я їх не бачила.
-Дуже шкода,- зітхнув Сергій,- вони нам зараз так потрібні...
-Гаразд, я перевірю ще раз все, можливо я їх просто не помітила,- пообіцяла Галина Петрівна.
-Дуже вам буду вдячний за це. Якщо знайдете їх, негайно зателефонуйте, будь ласка, ось за цим номером...До побачення.
   Незнайомець пішов, а Руся прихилилася до дверей. Після зустрічі з цим Сергієм по її спині пробіг  якийсь неприємний  холодок.
-Дивно,- промовила вона,- Богдан ніколи не згадував про цього типа, я багатьох журналістів знаю з редакції, але цього Сергія не бачила жодного разу.
-Можливо, ти просто не звертала на нього уваги,- припустила Галина Петрівна.
-Можливо... Але мені він не сподобався,- відповіла Руся 
-А мені здалося, що він доволі милий і симпатичний хлопець,- висловила своє враження Галина Петрівна.
   Прем'єра вистави пройшла прекрасно. Руся була щаслива, адже мала  роботу, яку просто обожнювала. До того ж вона отримувала за неї зарплатню і могла розпоряджатися своїми власними коштами. 
  І хоч їй добре жилося у Галини Петрівни, вона розуміла, що рано чи пізно в її житті з'явиться чоловік, який замінить їй Богдана, і тоді вона не зможе більше жити у його мами.
   Прийшовши додому, вона побачила, що Галина Петрівна не спить, а перебирає речі свого сина.
-Мамо, що це ви робите?- поцікавилася вона.
-Та ось, перебираю речі Богдана, шукаю ті документи, але нічого такого не можу знайти. Їх просто немає.
   Сергій не телефонував і згодом всі забули про нього та про документи. А Русю життя закружляло в вирі нових подій. Театральне життя було цікавим і багатим на нові знайомства та події. 
   Новий театральний сезон приніс нові гастролі, і  їхня трупа почала збиратися в поїздку до Сполучених Штатів. Руся чекала цю поїздку з нетерпінням - їй дуже хотілося побачити світ, адже окрім Києва та Дніпра вона ніде ніколи не бувала. Дуже тяжко було розлучатися з дітьми і з Галиною Петрівною, але вона себе заспокоювала, що ця розлука  лише на тиждень. Попереду на неї чекала незабутня подорож.