5 частина

                        5 частина
Дена не полишало погане передчуття біди.  Він сидів вдома на кухні і детально вивчав документи, які отримав від Ірини Тимошенко. В нього виникло вже декілька запитань, відповіді на які він хотів би почути від неї, а також хотів більш детальніше поговорити про банк.
   Своїх координат пані Ірина не залишила, тож Ден вирішив зателефонувати їй. Він розумів, що цим дзвінком може наразити на небезпеку не лише себе, а й її, але іншого виходу не бачив.
   Слухавку довго ніхто не брав, а потім сумний жіночий голос відповів:
-Слухаю...
- Ірино, вітаю вас!
-Це не Ірина.
-Вибачте, будь ласка, але мені дуже потрібна Ірина. Я можу з нею поговорити?- поцікавився Ден.
-А хто її запитує?- запитала жінка.
-Я її одногрупник,- збрехав Ден,- ми вчора випадково зустрілися, але поговорити не встигли, бо  Іра поспішала. Вона залишила мені цей номер і попросила їй зателефонувати сьогодні.
-Вибачте, але Ірочки немає,- крізь сльози промовила жінка.
-Немає? А коли вона буде?
   Жінка замовкла, а потім схлипуючи промовила:
-Ірочка загинула...Потрапила в аварію...
-Загинула?!!-Ден відчув, як в нього підкошуються ноги.-Як загинула? Коли? Що сталося?!!
-Вчора ввечері. Її збив автомобіль, коли вона поверталася додому з роботи...
-А ви хто?- пересохлими вустами прошепотів Богдан.
-Я її мама.
-Співчуваю...Мені дуже шкода...Вибачте...
   Декілька хвилин після почутого, Ден сидів мовчки, вражено дивлячись на екран телефону, а потім дістав сигарету і, запаливши її, затягнувся густим тютюновим димом.
-Що це?- гарячково гадав він.- Нещасний випадок чи вбивство? Дивно...Дуже дивно...Та й не могло це бути нещасним випадком, ніяк не могло бути. Чому її збила машина саме в той вечір, коли вона передала йому документи? Чому? Відповідь здавалася очевидною - за нею стежили і прибрали навмисно і знищили небезпечного свідка... Але чому тоді не вбили його? Дивно...
  - Здається, козаче, що ти, дійсно, вплутався в дуже небезпечну історію,- подумав Богдан і, діставши з холодильника пляшку горілки, налив собі  чарку.
   Випивши її одним ковтком, він запалив наступну сигарету.
   День вже згасав, на землю опускалися сутінки, і у відчинену кватирку просочувалося густе осіннє повітря, наповнене пахощами останніх осінніх квітів та прілого листя.
  Ден непорушно сидів за столом, втомлено схиливши голову на руки. Поруч стояла порцелянова попільничка, наповнена недопалками. 
   Йому не давала спокою смерть Ірини, він прекрасно розумів, що якщо  зробить хоч один невірний крок, від цього може постраждати не лише він, а й його рідні, знайомі, друзі. Мама знаходиться в іншому місті, а от Руся поряд...Треба бути дуже обережним, щоб не наражати на небезпеку кохану...
   Його тривожні думки перервав дверний дзвінок, що пролунав голосно і настирливо. Повільно підвівшись із-за столу, Ден обережно вийшов в коридор, і прихилившись до стінки завмер, затамувавши подих.
   Дзвінок пролунав ще декілька разів, а потім за дверима почувся шурхіт і кроки, які почали віддалятися.
  Поглянувши у вічко, Ден побачив як від його квартири відійшла молода дівчина в червоному светрі і попрямувала до сходів.
   Забувши про обережність, він швидко відчинив двері і, вискочивши в коридор, наздогнав дівчину, налякавши її до смерті. Вона злякано затулила вуста рукою, стримуючи крик і відскочила на декілька кроків від нього.
   Ден підскочив до неї і схопив її за рукав:
-Ти хто така? Відповідай негайно! Що ти тут робиш?!!
-Я ваша сусідка знизу,- злякано промовила дівчина.-Я хотіла віддати вам квитанцію із ЖЕКу, вони мабуть сплутали номера квартир, і мені віддали вашу. Ось вона, тримайте,- вона простягла платіжку, складену конвертом.
-Платіжку?- Ден здивовано поглянув спершу на дівчину, а потім на конверт.
-Так.
-Дякую. Вибачте, що налякав вас. Я не навмисно.
-Вибачаю. Не переймайтеся...Гарного вам вечора,- промовила дівчина і поспішила подалі від такого агресивного сусіда.
   Зачиняючи вхідні двері, Ден почув, що телефон, який він залишив у кухні на столі, розривається. Хтось дуже хотів до нього дозвонитися. Номер, з якого телефонували, був невідомий, але Богдан все-таки взяв слухавку.
-Слухаю,- обережно промовив він.
-Богдане, привіт, це Ольга, сусідка твоєї мами,- почувся у слухавці знайомий жіночий голос.
-Привіт, Олю. Що сталося?- погане передчуття закралося в самісіньку душу.
-Богдане, негайно приїзди додому, твоїй мамі погано. Її "швидка" забрала в лікарню.
-Коли? Що з нею?!!
-Серцевий напад, підозра на інфаркт...Вона в реанімації...
-Добре, Олю, я зранку візьму відпустку і приїду. Завтра ввечері буду вдома. Подбай, будь ласка, про маму до мого приїзду.
-Звичайно, подбаю. Я зранку поїду до неї в лікарню, куплю всі необхідні ліки, ти не хвилюйся про це, але приїзди.
   Ольга була їхньою сусідкою і завжди допомагала мамі, коли його не було вдома. Мамі погано...Треба терміново їхати додому...
   Він зайшов до ванної кімнати і, відкривши кран з холодною водою, підставив голову під холодний потік. Живильна волога розігнала залишки хмелю і він, нарешті, зміг адекватно оцінити реальність.
   Отже, його спокійне життя скінчилося, це факт. Документи, які опинилися у нього в руках, змінили його мабуть надовго. А тут ще й хвороба матері, потрібно терміново їхати в Дніпро.
  А втім, можливо це й на краще. На декілька днів він зникне з міста, прихопивши з собою злощасні документи, а що буде потім - покаже час.
   Вранці він склав свої речі в дорожню валізу, надійно заховавши серед них течку з документами, які йому передала Ірина. В редакцію він з'явився рано, дочекався головного редактора і написав заяву на відпустку за власний рахунок.
-Добре, Богдане, їдь, але не забувай, що ти повинен приїхати назад з новою статтею про "Слов'янський",- попередив його головред.
-Гаразд, я її обов'язково напишу і привезу вже готовою до друку.
   Заскочивши до свого кабінету, Ден затримався на декілька хвилин, скидаючи на флешку документи із свого робочого ноутбука.
   Телефонний дзвінок в його кишені пролунав голосно і тривожно. Він нетерпляче схопив слухавку.
-Алло, я  слухаю!
-Привіт, Дене!- пролунав тихий голос Русі.
-Привіт, Руся! Привіт, сонечко!
-Дене, що відбувається? Що з тобою трапилося?
-Зі мною?- здивувався він.- Нічого не трапилося...А в чому справа?
-Я чекала на тебе вчора цілий вечір, а ти не приїхав, і навіть не зателефонував...- промовила Руся з докором.
-Вибач, сонечко, я просто не зміг приїхати...у мене не було часу...
-Дене, мені потрібно з тобою серйозно поговорити.
-Добре, кажи що хочеш сказати. Я слухаю.
-Це не телефонна розмова.         
-Справді?- Ден нетерпляче поглянув на годинника. йому потрібно  було вже виїздити, тож він не мав часу зараз на розмову з Русею. Він розумів, що зараз неправий, і робить погано  по відношенню до дівчини, але проблеми, які звалилися на нього , здавалися йому більш важливими, ніж ця розмова. 
-Послухай, сонечко, справа в тому що мені зараз терміново потрібно їхати в Дніпро. Вчора ввечері мені зателефонувала сусідка із Дніпра і повідомила, що  мама лежить в реанімації. Я повинен поїхати додому. Розумієш? -пояснив він дівчині.
-Так, розумію,- тихо промовила Руся і Дену здалося, що в її голосі забриніли сльози.
-Русю, що з тобою? Ти плачеш?
-Ні, не плачу. Все гаразд...
-В тебе дійсно серйозна розмова? Тоді давай зустрінемося зараз,- запропонував він.
-Розмова дуже серйозна, але вона може почекати твого повернення.
-Може? Справді може? Ти мене не обманюєш?
-Ні, не обманюю. Їдь до мами, а розмова почекає...
-Дякую, сонце. Я зателефоную тобі відразу, як тільки приїду в Дніпро.
Добре. Щасливої дороги, коханий. Я тебе кохаю!
-До зустрічі, кохана! Я теж тебе дуже кохаю!