4 частина

                         4 частина
   Руся сиділа на лекції за останньою партою і мріяла, дивлячись у вікно. Великі волохаті хмари пропливали, ховаючи сонце за сірою пеленою. Накрапав дощ. 
   Дівчина зітхнула і зморщила носика.
-Знову цей дощ...Цікаво, як там Ден? Що він зараз робить?- вона поглянула на телефон, намагаючись побороти в собі бажання зателефонувати йому прямо зараз.
   Ден...Руся уявила його зелені очі і чарівну посмішку і посміхнулася, а потім почала переглядати в галереї телефона фото, на яких вони були з Деном вдвох. Вона легенько торкнулася кінчиками пальчиків до екрана і закривши галерею, хотіла відправити йому СМС.
-Романова, повтори, будь ласка, те, що я щойно сказала,- долинув до неї голос викладача.
   Руся підняла очі і зустрілася з пильним поглядом історички, яка строго дивилася на неї, піднявши окуляри на лоба. Руся зашарілася і винувато опустила очі, бо не слухала її і не могла повторити жодного із сказаних слів.
-Що, Руслано, про хлопців думаєш? Викинь з голови ці дурниці і краще думай про історію, якщо не хочеш мати двійку у дипломі.
-Добре, вибачте мене, Ганно Сергіївно.
   За  її спиною пролунав єхидний смішок одногрупниць, та Руся не звертаючи на це уваги, почала писати конспект, час від часу поглядаючи на фото коханого.
   Раптом їй стало зле. Вона відчула як клубок підкочується до горла і зрозуміла, що її ось-ось знудить.
-Ганно Сергіївно, можна вийти?- злякано пробурмотіла вона і, не чекаючи дозволу, прожогом вискочила з аудиторії, прикривши рота долонею.
   Перечекавши напад блювоти, вона посиділа ще декілька хвилин в туалеті і повільно повернулася назад.
-Що з тобою, дівчинко?- стурбовано запитала викладачка, побачивши її бліде обличчя.- Тобі погано?
-Ні, все нормально.
-А може ти вагітна?- почулося із сусідньої парти, за якою сиділи дівчата, з якими Руся не підтримувала дружніх стосунків.
-Дурепи! Як вам не соромно?!!  Як ви можете таке казати?!!- Руся зі злістю накинулася на них.
-А що тут такого?- дівчата здивовано переглянулися між собою.- Хіба ти не спиш із тим красунчиком, який щоранку привозить тебе на заняття? Якщо ти скажеш, що не спиш, то ми не повіримо!
-Ану припиніть негайно! Знайшли час обговорювати своїх кавалерів! У нас зараз історія!- Ганна Сергіївна строго подивилася на студентів.
   Руся розгнівано схопилася з місця і вискочила в коридор під багатозначний сміх одногрупників.
   Подруга Ліза знайшла її на перерві в туалеті. Руся сиділа на підвіконні, витираючи сльози.
-Що з тобою?-Ліза сіла поряд і дістала із кишені джинсів пачку сигарет.
-Нічого, все нормально,- Руся ховала від подруги очі, намагаючись не дивитися на неї.
-Послухай, а ти і справді спиш з тим хлопцем? Деном?
-Так, сплю...Але ж ти розумієш, що це не для преси.
-Звичайно, я що, схожа на ідіотку? Що з тобою сталося?
-Не знаю, мене нудить.
-Послухай, а може ти, дійсно, вагітна?
-Ти що!- Руся підняла на подругу заплакані очі.- Не дай Боже!
-А ви користуєтеся контрацептивами?- допитувалася та.
-Ні,- тихо промовила Руся.
-Зрозуміло,- зітхнула Ліза,- тоді, подружко, ти мабуть дійсно вагітна.
   Ці слова найкращої подруги не давали Русі спокою. Вона навіть боялася подумати про те, що буде тоді, коли батьки дізнаються про це. А Дан? Що скаже він? І що тепер робити?
   Вона лежала в своїй кімнаті, занурившись обличчям в подушку і тихо плакала. Їй хотілося про все поговорити з мамою, розповісти їй все, але вона боялася, бо мама її не зрозуміє, вони ніколи не могли знайти спільну мову. Мама ніколи не була її подругою і ніколи її не слухала.
  В коридорі почулися тихі обережні кроки, а потім двері в її кімнату тихо відчинилися.
-Привіт, амазонко!- пролунав на порозі голос старшого брата.- Ти не спиш? Можна зайти?
   Руся швиденько витерла сльози і посміхнулася:
-Привіт! Не сплю. Звичайно, можна.
   Валерка пройшов до кімнати і присів на дивані поруч з нею.
-Ти що, плачеш? Що сталося?- стурбовано запитав він, заглядаючи сестрі в обличчя.
-Ні, не плачу... Тобі здалося...
   Брат мовчки прибрав її руки від обличчя і побачив  заплакані очі.
-Що з тобою? Ти можеш мені розповісти? Я ж бачу, що з тобою щось негаразд.
   Руся не витримала і розридалася ще дужче, сховавшись в обіймах брата.
   Валерка пригорнув її до себе і, намагаючись заспокоїти, гладив її довге волосся.
-Заспокойся, маленька, все буде добре,- тихо, але впевнено промовив він, дивлячись у заплакані очі сестри.
-Валерочко,- розпачливо прошепотіла та,- здається, я вагітна...
   Обличчя брата видовжилося від подиву і несподіванки, і він вражено подивився на Русю.
-Що?!! Ти вагітна?!!
-Я ще не впевнена, але мабуть так...
-Від кого? Від того журналюги?
-Так, від Богдана.
-От козел! Я вб'ю його!-Валерка з люттю стис кулаки.
-Ти що! Не смій! Чуєш, не смій! Не кажи так про нього! Він найкращий у світі чоловік! Я кохаю його!
   Брат зітхнув і сумно поглянв на неї.
-А він вже знає про це?
-Ні, я ще йому не сказала. До того ж я не впевнена, що це так. А раптом це марна тривоа?
-Так тоді перш ніж панікувати зроби тест або сходи до лікаря. Завтра ж зроби це, і якщо твої здогадки підтвердяться, відразу скажи про це своєму писаці. А потім будемо вирішувати що робити далі.
-Дякую тобі,- Руся обняла брата і поцілувала його.- Ти найкращий у світі брат, але батькам поки-що нічого не кажи!