3 частина

                         3 частина
   День видався напруженим і важким. В редакції було безліч справ, потрібно було працювати над новим випуском, і Ден засів за вивченням матеріалу.
    Шеф-редактор заглянув до кабінету, який Браславський розділяв разом із своїм другом і колегою Владом Сорокіним, і стурбовано посміхнувся, дивлячись на Дена:
-Привіт акулі пера і найвідомішому журналісту столиці!
-Та годі вам!- Ден посміхнувся.- Яка з мене акула?
-Не кажи так, Богдане, не кажи! Твій матеріал про банк "Слов'янський" такого галасу вже наробив! Читачі вимагають продовження, так що готуй новий матеріал!
-Буде вам стаття! Вбивчої сили,- пообіцяв Ден, поглядаючи на годинника і з нетерпінням чекаючи на зустріч з Іриною.
   В призначеий час він з'явився в кав'ярні "Глорія" і зупинився на порозі. В затишному залі людей було небагато. Ден швидким поглядом ковзнув по столиках, шукаючи червону троянду на столі.
   Квітка лежала на столику біля вікна в самісінькому кутку світлої зали. За столиком сиділа елегантна жінка років тридцяти в вишуканому кашеміровому пальто. Вона палила сигарету, помітно нервуючи. Поглянувши на годинника і загасивши недопалок, вона занепокоєно роззирнулася навкруги.
  Ден підійшов  до неї і присів поряд на вільний стілець.
-Добрий вечір! Ви Ірина?
   Жінка уважно поглянула на нього і розчаровано запитала:
- Добрий вечір! А ви Богдан?
-Так.
   Ірина спантеличено поглянула навкруги і, зітхнувши, запалила нову сигарету.
-Дивно,- промовила вона,- випускаючи кільце диму,- читаючи ваші статті я уявляла вас іншим, зовсім іншим...
-А можна поцікавитись, яким саме?- Ден здивовано поглянув на неї.
-Старшим...Значно старшим, а ви ще зовсім молодий,- розчаровано промовила жінка.
-А яке відношення мій вік має до моєї професійної діяльності?-не зрозумів Ден.
   Те, що ця молода, красива і інтелігентна жінка вважала його сопливим хлопчиськом, дуже  вразило його чоловічу гордість і самолюбство.
-Дурненький,- лагідно і водночас сумно промовила Ірина.- В тебе ще все життя попереду, а якщо я віддам тобі документи, які хотіла передати, твоє життя може обірватися в будь-який момент... Тебе можуть вбити...
-Послухайте, шановна, ви запросили мене сюди для того, щоб читати лекції про мій молодий вік та про те, наскільки небезпечна моя професія? Мушу вас розчарувати - все це я знаю і без вас і прекрасно це усвідомлюю! Тож давайте краще поговоримо про справу! Навіщо ви мене сюди запросили?
   Жінка загасила черговий недопалок і зітхнула:
-Ну що ж...Здається, іншого виходу у мене немає...
   Вона дістала зі своєї сумки чорну шкіряну теку і простягла її Богданові.
-Що це?- обережно запитав той, взявши її в руки.
-В цій теці зібрано документи, які підтверджують цілий ряд фінансових махінацій, що були проведені в нашому банку за останній рік.
   Заінтригований Богдан хотів відкрити теку і поглянути  на документи, але жінка зупинила його, легенько доторкнувшись до його руки.
-Не треба, прошу вас! Розберетеся з цими паперами вдома, а зараз заховайте їх, будь ласка! Я дуже прошу!
-Гаразд,- Ден знизав плечима і, заховавши документи до свого органайзера, поглянув на співрозмовницю.
-Я вибачаюсь, але можна задати вам одне нескромне запитання? Не для преси, звичайно, а для себе...Просто із цікавості?
-Так, можна.
-Навіщо це вам? І чому ви вирішили передати ці документи  саме мені?
-Можна, я не відповідатиму на ваше питання?  Хай це буде нашою з вами маленькою таємницею...Але я дуже прошу, щоб моє ім'я ніде не фігурувало в ваших дописах. І будьте обережним, тому що ці папери дуже небезпечні. І якщо керівництво банку дізнається, що ці компроментуючі матеріали знаходяться у ваших руках, вони зроблять все можливе, щоб знищити їх, і щоб факти, які стали відомими вам, не набули розголосу на всю країну...Вони можуть вас просто вбити...
-Дякую вам, але що буде далі, це вже моя проблема і моя справа... Ваша допомога безцінна, ви мені дуже допомогли, дякую! Обіцяю, що нова стаття незабаром з'явиться на сторінках нашої газети.
-Я дуже на це сподіваюся...І прощавайте!
-Зачекайте, а якщо мені потрібно буде ваша консультація, де я зможу вас знайти?
-Не треба мене шукати, хлопчику, краще не треба. І запам'ятай - це не просто інформація, це вибухівка, що може вибухнути в твоїх руках в будь-яку хвилину!
   Жінка схопила сумку і поспішила до виходу. Ден дивився їй вслід, намагаючись зрозуміти що саме спонукало її віддати документи якомусь невідомому журналісту.  
   І для чого вона їх збирала? Напевно, щоб шантажувати керівництво і заробити на цьому шалені гроші. Але що примусило її віддати такі цінні докази? Можливо вона, дійсно, усвідомила, що в її руках справжнісінька бомба і вирішила спекатися її? Якщо це саме так,то ця бомба може вибухнути і в його руках в будь-який момент...
  Замислившись, він не помітив, як сигарета, яку він палив, згоріла до фільтра і обпекла пальці. Він вийшов на вулицю, тримаючи органайзер з документами під рукою.
   Знову йшов колючий осінній дощ, заганяючи перехожих в будинки та кав'ярні. Богдан завів двигун свого авто і вирушив додому.
   Рухаючись в бескінечному потоці машин, він слідкував за дорогою і заодно намагався переосмислити всю інформацію, про яку дізнався сьогодні і розкласти її по поличках. Але думки плуталися, почала боліти голова.
   Залишивши авто на стоянці, Ден швидко піднявся сходами на четвертий поверх і, зачинивши за собою двері, пройшов на кухню. Швидко стягнув з себе куртку, він відкрив теку, яку отримав від Ірини, і жадібно почав вдивлятися в сторінки документів та цифри, відчуваючи, що в нього йде мороз по шкірі від побаченого.
   Серед документів, ретельно зібраних Іриною, були накладні, довідки, рахунки, довіреності, з яких було відомо, що посадові особи банку отримували за рахунок коштів клієнтів незаконні прибутки в величезних розмірах.
   Також тут були установчі документи на декілька фірм, через рахунки яких відмивалися та легалізувалися гроші, дані про осіб, які ніби-то були директорами та засновниками цих фірм.
    Серед прізвищ, які згадувалися в цих аферах, були відомі прізвища столичних депутатів та держслужбовців.
  Переглянувши всі документи, Ден ще довго сидів на кухні і палив сигарету та сигаретою, міркуючи над тим, що йому робити далі. 
   Він прекрасно розумів, що коли керівництво банку довідається про ці документи, йому буде несолодко. Але всі ці факти потрібно опублікувати в газеті, причому якомога скоріше. Отже, потрібно писати нову статтю негайно! А потім - будь що буде!
   Вночі він знову погано спав, часто прокидався, виходив на балкон і знову палив. На серці було неспокійно і тривожно, снилася мама.
-Потрібно вранці обов'язково зателефонувати мамі!-повертаючись  в ліжку з боку на бік, розмірковував він.
   Вранці, ледве розплющивши очі, він набрав її номер.
-Слухаю,- в слухавці прозвучав тихий втомлений голос,такий знайомий і рідний, від якого у Дена стислося серце.
-Мамо, привіт,- схвильовано промовив він.- Мамо, як ти? В тебе все добре?
-Привіт, синку! -мама посміхнулася у слухавку.- Привіт, Богданчику! Я так вдячна тобі за те, що ти не забуваєш про мене, що телефонуєш...
-Мамо, в тебе все добре?- повторив він.- Як твоє здоров'я?
-Нормально, синку, у мене все нормально,- мама намагалася заспокоїти його і впевнити, що з нею все гаразд, але по її голосу Ден зрозумів і відчув  серцем, що їй знову погано.
-Мамо, я приїду до тебе через декілька днів.
-Не треба, синку, у тебе ж робота...
-Нічого страшного, візьму відпустку. Я відчуваю, що тобі  знову погано.
   Мама зітхнула і з любов'ю промовила:
-Дякую, синку, за турботу, але...-в її голосі забриніли сльози.
-Мамо, не треба!
   Ден знав, що зараз вона почне плакати і дуже боявся цього моменту. На нього жіночі сльози діяли як електричний струм. Розмова раптом перервалася і в слухавці почулися короткі ритмічні гудки.
-Дідько! Ну і зв'язок!- вилаявся він, намагаючись зателефонувати знову.
    Зв'язок був поганий, і Ден заспокоївши маму, вирішив, що йому обов'язково потрібно поїхати до неї, тому що вона щось зовсім злягла після смерті батька.
   Батько...сильний, мужній чоловік...Міцний і кремезний, як завжди здавалося Богданові, і який завжди був його опорою та підтримкою,  помер раптово.
   Лікарі через свою халатність вчасно не діагностували обширний інфаркт. І його тепер більше немає. Залишилася лише свіжа могила на цвинтарі та вбита горем, передчасно посивіла мама.
   Богдан завжди дивувався своїм батькам. Вони були красивою парою -він, високий та кремезний, і вона, тендітна, мініатюрна та елегантна.
   Проживши в шлюбі двадцять п'ять років, вони не розгубили свого кохання в вирі життєвих проблем та негараздів, а до цього часу кохали один одного і поважали.
   Він виріс в атмосфері любові, яка панувала в їхньому домі. Від батька Богдан взяв міцну статуру, високий зріст і прямий характер, а від мами - красу, елегантність, тонку душу та романтичну натуру.
   Поговоривши з мамою, він набрав номер Русі.
-Доброго ранку, кохана!
-Доброго ранку!
-Як ти? Все нормально?
-Так, все добре. Я збираюся на заняття.
-Я теж вже біжу на роботу. Вибач, що не зустрівся з тобою вчора. Я був дуже зайнятий.
-Нічого страшного, я все розумію. У тебе робота.
-Обіцяю, що сьогоднішній вечір ми проведемо вдвох.
-Добре, з нетерпінням чекатиму на зустріч з тобою,- лагідно промовила Руся.-Цілую тебе, гарного тобі дня!
-Я теж тебе цілую, кохана. До вечора!
  Денові подобалося те, що Руся, не зважаючи на свій молодий вік, спокійно ставилася до його ненормованого робочого дня і не влаштовувала істерик з риданнями і сльозами. Ця дівчина була справжнім безцінним скарбом, подарунком долі.