2 частина

                                           2 частина
   Наступного вечора авто Дена в призначений час зупинилося біля будинку, в якому жила Руся. Вона визирнула у вікно і помахала йому рукою. Хлопець дістав із переднього сидіння букет ніжних білих троянд, зайшов до під'їзду, знайшов потрібну квартиру і натиснув на дверний дзвінок. 
   Руся, кульгаючи на одну ногу, відчинила двері.
-Привіт!- радісно посміхнулася вона  Дену.-Я навіть не сподівалася, що ти приїдеш. Думала, що вже забув про мене.
-Ні, не забув,- Ден нахилився і поцілував її у щічку.- Хіба тебе можна забути?
   Дівчина знітилася, бо зовсім не очікувала на той поцілунок, але швидко оговталася.
-Запрошую тебе в кав'ярню,- Ден взяв її під руку,- посидимо, поспілкуємося.
-Гаразд, але недовго, бо батьки будуть хвилюватися.
   Руся зручно вмостилася на передньому сидінні і посміхнулася. Ден ввімкнув магнітолу і натиснув на газ.  Проїхавши декілька кварталів, вони зупинилися в затишному кафе. Сидячи за столиком довго розмовляли.
   Їм здавалося, що вони вже давно знають один одного. Ден не витримав і взяв її маленьку долоню у велику свою.
-Знаєш, а ти мені сподобалася, дуже сподобалася... І чим більше я з тобою спілкуюся, тим більше ти мені подобаєшся,- ніжно промовив він, дивлячись дівчині у очі.
-Справді?
-Так...
   Незабаром їхнє знайомство переросло в палке кохання.
-Ти що, дійсно закохався у цю дівчину?- колега Дена, його друг і товариш Влад здивовано поглянув на нього.
-Так, друже, я закохався по самі вуха...Мабуть, вперше в своєму житті.
-А тебе не хвилює той факт, що їй лише вісімнадцять, а ти на цілих шість років старший за неї!
-Ні, не хвилює...Хіба шість років це так багато? Кохання не залежить від віку, адже так?
-Так, я розумію...Але ж  не може ж бути між вами лише платонічна любов?
-Не може, друже, не може. І я це розумію...

    Того вечора Ден зустрічав Русю біля танцювальної школи, у неї була репетиція. Сидячи в авто під стінами старовинної вишуканої споруди, в якій містилася школа, він переглядав свіжий номер газети, в якому була надрукована його стаття про банк "Слов'янський".
-Здається, ця  стаття великого шуму наробить в столиці,- задоволено посміхнувся він, дивлячись на результат свого довгого журналістського розслідування.
   Його роздуми перервав телефонний дзвінок.
-Слухаю,- промовив він, нетерпляче поглядаючи на двері, в яких з хвилини на хвилину повинна була з'явитися Руся.
-Богдан Миколайович?- в слухавці пролунав схвильований жіночий голос.
-Так, це я...А ви хто?- здивувався він.
-Мене звати Ірина Тимошенко. Я працюю в банку "Слов'янський". Сьогодні я прочитала вашу статтю в газеті про діяльність нашого банку і хочу поділитися з вами дуже важливою і цікавою інформацією, яка стосується того, що відбувається в ньому.
-Ви серйозно?- Ден гарячково намагався вгадати чи жінка говорить правду чи це провокація з боку керівництва фінансової установи.
-Так, серйозно. Це все дуже серйозно, і повірте мені, що матеріалу для написання наступної статті у вас буде більше, ніж достатньо.
-Ну що ж,- цікавість переборола здоровий глузд і притупила почуття небезпеки.- Тоді давайте зустрінемося з вами завтра о дев'ятій ранку в редакції нашої газети, в моєму кабінеті.
-Ні,- жінка завагалася,- давайте зустрінемося на нейтральній території, я не хочу щоб хтось зі сторонніх знав про нашу зустріч...Я не хочу себе компрометувати. Повірте, інформація дуже важлива...
-Гаразд, тоді давайте зустрінемося завтра о дев'ятнадцятій годині в кав'ярні "Глорія". Вас це влаштовує?
-Так, цілком.
-Ну що ж, тоді до зустрічі...Зачекайте, а як я впізнаю вас? 
-На столику, за яким я буду вас чекати, лежатиме червона троянда. 
-Добре...
   Незнайомка попрощалася і від'єдналася, а Ден замислився над тим, що такого цікавого і важливого могла розповісти йому ця незнайома жінка.
   В цей час із школи випурхнула Руся і Ден на деякий час забув про існування Ірини Тимошенко.
-Послухай, Руся, поїхали до мене додому,- обережно прошепотів він, боячись почути у відповідь відмову.- Вип'ємо кави, музику послухаємо, поговоримо...
   Дівчина декілька хвилин вагалася, а потім поглянула йому в очі і тихо промовила:
-Гаразд, поїхали...
    Вони пили каву на кухні, розмовляли, жартували і сміялися.  А потім Ден ніжно поцілував її, і підхопивши на руки,  відніс до ванної кімнати. 
   Занурившись в м'які обійми ароматної піни, вони відчували її приємний дотик до своїх гарячих тіл. Дівчина повністю довірилася йому і Ден відніс її на руках у спальню.
   Через годину вона, втомлена і щаслива лежала в обіймах коханого.
-Знаєш, Дане, я зростала в хлопчачій компанії разом зі своїм старшим братом. Батьки були весь час заклопотані роботою, а Валерка був мені за няньку. Я галасала з  хлопцями по вулиці, лазила по деревах,  до тринадцяти років вже вміла стріляти з лука. А потім брат привів мене з собою в тир і в секцію карате в спортшколу. І саме Валерка навчив мене водити мотоцикл. Я завжди товаришувала з хлопцями, з дівчатами мені було нецікаво. Хлопці ж мене завжди приймали за свого, і лише ти побачив в мені жінку...Це так незвично.
-До того ж таку чарівну і прекрасну жінку,- уточнив Ден, цілуючи її в щічку.
-Я така щаслива,- дівчина пригорнулася до нього.- Дуже щаслива... Але мені стає дуже тривожно, коли я згадую про своїх батьків. Ти уявляєш що буде, коли вони дізнаються як далеко зайшли наші стосунки? Вони мене вб'ють.
-Заспокойся, люба,все буде добре.Ти вже доросла дівчинка, і батькам не обов'язково знати з ким ти спиш.
- Так, про це їм знати не обов'язково,- Руся міцно обняла Дена за шию і притиснулася до нього своїм тендітним, але сильним і гнучким тілом...