20. Іван: Важкий понеділок

Іван

Ніколи не любив дощ. Він мене дратував. Усюди мокро, під ногами калабані, а на додачу завжди прохолодно. Я терпіти не міг холод.

Хоча, либонь, так дратувався через те, що сталося в суботу. У нас могло все добре скластися з Яною, але Златочка все зіпсувала! Щодо останньої, то вона набридала у неділю. Декілька разів писала повідомлення наступного типу:

- Іване, ти мені дуже сильно подобаєшся. Не відштовхуй мене. Прошу, дай шанс!

Я не відповідав на подібне. Одразу видаляв вістки. Навіщо мені спілкуватися з дівчиною? Вона знівечила мої плани!

Також протягом дня мене точила думка поїхати до Яни. Думав поговорити з нею, але не зробив цього, бо знав, що рудій варто остигнути. У неї такий характер. Якщо вона зла, то краще не чіпати. Їй треба заспокоїтися.

Тому весь день сидів вдома. Ще натрапив на новину про Гриценка та ресторан. Журналісти дивували. Таке там написали, що у голові не вкладалося, але найголовніше було наступне - аби мене не здала Ліза. Звісно вона обіцяла, що мовчатиме, але жінкам довіряти вельми небезпечно. Можуть таку свиню підкласти, що потім доведеться десять років розгрібатися.

Нині вийшов зі свого автомобіля. Йшов до офісу. Всередині сидів жахливий настрій, який робила ще гіршим погода. Дрібні краплі падали з неба та викликали відчуття холоду. Від нього навіть не рятувало пальто, а тому скоріше забіг до приміщення.

У кабінеті відігрівався гарячою кавою з молоком та корицею. Думав, що робити з Яною. Тямив, що треба поговорити з нею, пояснити, що Злата нічого не означала для мене. Це буде складно, але намагатимусь. Я мав почуття до дівчини, а тому боротимуся за неї до кінця.

Намагався працювати, але робота не йшла. Думки були тільки про Яну. Сьогодні ввечері побачу її. Це тішило та лякало, адже також на зустрічі сидітиме мій шеф та Роман.

Раптово запищав телефон. Прийшло повідомлення від Анатолія:

- Зайди до мене. Негайно!

Я закотив очі. Не мав жодного бажання пертися до нього, але така робота.

Коли зайшов до його приймальні, то його секретарка сіпнулася. Дівчина мала переляканий погляд. Її сірі очі бігали в різні сторони.

- Жанно, що з тобою? - запитав я у білявки.

- Таке зле та недобре, що жах. Прийшов десять хвилин тому та встиг п'ять разів накричати на мене! Мурло у костюмі…

Останнє речення дівчина прошепотіла, а я глянув на годинник. Стояла майже одинадцята.

- Він хіба не о дев'ятій прийшов?

Секретарка негативно махнула головою, і далі поринула в роботу.
Невже Анатолій злиться ще від суботи? Мав би за цей час охолонути. Щось мені це не подобалося.

Зайшовши до кабінету, то я одразу наткнувся на злість Анатолія. Він нагадував чайник із якого давно википіла вода, та нині він плавився.

- Нічого не хочеш мені сказати? - запитав він.

Цієї миті у голові промайнуло одне - Ліза все-таки мене «кинула». Розповіла, хто головний вигадник усього цирку.

- Що саме? - уникав прямої відповіді на його запитання.

- А ти типу не знаєш? Коли відновлять втрачені документи? Що ті програмісти так довго роблять?

Прийшло полегшення, бо гадав, що нині доведеться пояснювати чия насправді Яна, а знаючи Анатолія, то все могло дійти до бійки. Останнього не боявся. Тепер я ходив у контактних лінзах та все завжди бачив. Більше не відчував себе кротом.

- Вони сказали, що їм треба ще два дні, - відповів я.

- У мене таке враження, що вони там не ділом займаються, а слонів ганяють! Я їм шалені гроші плачу!

Я тільки розвів руками. Від мене, то не залежало. Тільки сказав те, що знав.

- Ти, мабуть, читав новини? - кинув до мене наступне запитання.

- Читав.

- Значить знаєш, що витворила Лізка.

Позитивно кивнув головою.

- Вона мені все зруйнувала. Вигадала, що вагітна!

- А у реальності? – грав я роль здивованої людини.

- Не вагітна. Витягнув її з того ресторану, потягнув до аптеки та змусив зробити тест.

- Прямо там?

- Звісно, що ні. Повіз до себе, а далі викинув із будинку. Лярва!

- Мда... Неприємність...

- Але цікаво інше, - хмикнув він. - Вона не колеться, як дізналася, що я буду саме у тому ресторані. Бачу у її очиськах, що вона приховує щось, але мовчить.

Я насупився та глянув у вікно. За ним уже йшов дощ.

- І Яна коза вперта. Вранці потягнув до неї Лізку, щоб та пояснила ситуацію, а вона стала носом крутити - нічого у нас не вийди, ти мені не подобаєшся! Та хто її питав, що їй там до душі!

Анатолій вже навіть мене дратував. Його пихатість виходила за всі межі. Якби Яна б таке почула, то він точно б отримав від неї ляпаса.

- А може варто відступитися? - запропонував на свій страх та ризик. - Бачиш, як вона пручається, то може варто дати їй спокій?