17. Іван: Головне, щоб Яна не наробила помилок

Іван
Я сам спочатку не вірив в успіх своєї справи, але Ліза перевершила мої сподівання.

- Ти пропонуєш піти та зірвати Анатолію побачення? - питалася дівчина.

- Так, - говорив я їй.

- І для чого? Невже шеф тебе так сильно образив? М? Зізнавайся?

Дуже не хотів говорити Лізі про справжні мотиви, а тому сказав:

- Я тобі заплачу гроші. Скільки ти хочеш?

- П'ять тисяч доларів, а також дізнатися причину. Я не піду на завдання просто так, а тому говори.

- Невже тобі так важливо знати? - питався я у неї.

- Так, - підтвердила брюнетка.

Довелося розповісти дівчині для чого мав статися весь цей цирк. Брюнетка після розповіді розпливлася в усмішці.

- Як це мило... Заради кохання йти на таке. Не боїшся, що я розкажу Анатолію, що ти мене підіслав до нього?

- Я тобі додатково заплачу за мовчання, - сказав серйозним голосом.

Дівчина закотила очі, а далі замріяним поглядом подивилася на мене. Я чекав, що видушить вона, а далі почув:

- Не треба. Мене так вразила твоя історія, що п'яти тисячі доларів вистачить, а також я сама довго мріяла насолити Гриценку. Тому дуже рада, що мені випала така нагода.

- Невже? - здивувався я.

- Так... Він дуже часто мене використовував як повію. Я гадала, що між нами кохання, мріяла про весілля, а він... Тільки голову дурив. А найгірше, що я вірила у це. Думала, що потрапила у казку, мов якась принцеса. Але насправді все виявилося не так. Анатолій мене зіпсував. Тому стала такою вітряною та маю на меті одне - нахабно використовувати чоловіків. Викачувати з них усі кошти, а далі робити боляче.

Я знав, що Анатолій сволота, але щоб настільки... Стало шкода цю дівчину, та одночасно на язик навернулося наступне питання, яке озвучив:

- А мене не обдуриш? Зараз тобі дам гроші, а ти візьмеш та не прийдеш туди? А нині твої слова про помсту, то розіграш?

- Усе можливо... Але не переймайся я прийду та не скажу, що ти мене підіслав. А щоб ти так не переживав, то гроші можеш заплатити після справи. Хоча тут затям - якщо ти мене обманиш, то тобі стане непереливки. Я дама небезпечна.

- Ми настільки недовірливі люди, що я пропоную зробити так - зараз першу половину коштів, а після справи - другу. Згода?

- Ідеально, - показала свої білі зуби брюнетка.

Я не знав, що говорила йому дівчина, але коли вони вийшли з ресторану, то крик стояв неймовірний. Сварилися, як старе подружжя, а далі поїхали.

Мене абсолютно не хвилювало куди вони подалися, адже думав лише про Яну.
Невдовзі руда з'явилася на виході з ресторану. Вона мала щасливий вигляд. Давно її не бачив такою. Очі дівчини світилися.

Гадав, що цей вечір вирішить усе. Думав запросити її кудись, але тут нагрянула Злата. Вона кинулася мене обіймати, цілувати... Хотілося закричати. І як так могло статися? Чому саме зараз доля вирішила зробити мені такий «подарунок»?

Усе так настільки швидко відбулося, що я навіть нічого не встиг втямити. Тут Яна стояла, а через секунду її не було.

- Злато, припини! - гримнув я на дівчину, що висіла у мене на шиї. Зараз вона не розуміла, що зіпсувала мені життя. Чорнявці було добре, адже її роздирало щастя.

- Іване, що таке? Чому ти злий? - заглядала вона мені в очі.

- Бо ти все знівечила! - звільнився від обіймів дівчини та відійшов на крок.

- Що зіпсувала? - не розуміла брюнетка.

- Усе! - гримнув я та розвів руками в сторони. - Я був за крок від щастя, але влізла ти!

Обличчя дівчини змінилося. Воно перестало транслювати радість. Тепер розкішна чорнявка злилася та обурювалася.

- І яке я тобі щастя зіпсувала?

- Ти хіба не бачила, що я не сам стояв? - хрипів мій голос.

- Бачила, - склала вона руки на грудях. - І що?

- До тебе хіба не дійшло, що це могло означати? Ні? Зовсім дурненька?

- Я не з тих дівчат, які стануть віддавати комусь своє!

Мене від такого сміливого твердження потягнуло на сміх. Але у відповідь лише скривився.

- І відколи я твій? Ми з тобою лише один раз бачилися!

- І що? - хмикнула вона. - Мені цього вистачило, щоб зрозуміти наступне - хочу з тобою бути.

Наглість дивувала. Вона як Гриценко, але у спідниці. Таке саме настирливе та пихате. Вони могли б стати чудовою парою. Хоча, либонь, ні. Анатолій та Злата б через свої дурні характери довше, аніж один день не зуміли б в одній хаті прожити.

Я не став відповідати. Не бачив сенсу, а тому пішов до своєї автівки. Досить із мене на сьогодні.

- Ти куди? - запитала дівчина. - А ресторан?

- Відстань, - сказав я, махнувши рукою.

- Іване, ти негарно чиниш щодо мене!