16. Яна: Жахлива зустріч та розчарування

Яна

Досі не могла повірити, що попросила Івана про допомогу. Але ризикнула. Хоча тут виникало наступне запитання - я не помилилася?

Утім яка нині панувала різниця? Уже нічого не змінити. Я довірилася йому, а тому нині перебувала у "Казковій галявині" та чекала на Анатолія.

За планом Івана я мала все-таки з ним зустрітися. Не більше п'яти хвилин посидіти разом, а далі б розгорнулася катавасія. Дуже сподівалася, що все спрацює.

Тому сиділа та нервово перебирала пальцями по столу. Чекала поки прийде той покидьок та одночасно надіялася, що запищить мій телефон, а там перед очима випливе повідомлення від Івана.

- Усе добре.

Але нічого такого не ставалося. Це дратувало. У мене не змінився номер. Він би міг написати. А якщо Іван все провалив? Може таке бути, що Христюк з Анатолієм за одне?

Ні! Очі Івана говорили інше... Я знала, що це. Але найдивніше те, що вся моя увага перемкнулася на колишнього помічника. Мене цікавив мій однокласник. Тепер обітований Роман поряд із ним не стояв. У думках вирував лише Христюк, який зараз ризикував заради мене. Гриценко його дійсно вижене, якщо все дізнається.

Хоча якщо у нас з Іваном, щось почне... Досить! Щось я починала бігти не у той степ. Треба спочатку відшити зухвалого брюнета. Але у голову все одно ліз Христюк. Ніколи не відчувала такої тяги. Подібне було до Романа, але зараз усе якось не так.

Почуття до Івана були не такі, як до блондина. Вони горіли іншим... Від цього закусила губу та скривилася від болю. Варто було трішки стишити емоції, але мені допоміг це зробити Гриценко.

- Не думав, що ти прийдеш без запізнення, - раптово почула його голос, який терпіти не могла.

Анатолій сьогодні одягнувся вельми гарно. Чорний костюм, біла сорочка, але без краватки. Два верхні ґудзики були розстібнуті. Це виглядало сексуально, але не для мене. Гриценко абсолютно не цікавив, а тому навіть такий прийом йому не допоможе. Навіть якби велян на голову почепив.

Гриценко сів навпроти. Розглядав мій прикид, що не був особливим та сильно гарним. Нині  мене можна було сплутати з якоюсь секретаркою або вчителькою.

- Не люблю запізнюватися, - сказала я.

- Чи може ти спішила мене побачити? - дивилися на мене його чорні очі, які роздягали.

- Ти жахливий, -  вирівняла спину та заплющила очі.

- Тобі здається, - усміхався він.

Я хотіла йому щось сказати у відповідь, але тут підійшов офіціант. Першим замовлення зробив Анатолій, а коли прийшла моя черга, то лише проказала:

- Виноградний сік.

Молоденький офіціант зловив подив, але нічого не сказав - пішов. Але це зачепило Гриценка, який знову ляпнув зайве.

- Мені цієї ночі не потрібна млява дівчина. Я ж тобі до ранку не дам спати, тому замов щось калорійне.

Ці слова він проказав тихо та доволі низьким голосом. Либонь, намагався зробити так, щоб у мене загорілися очі хіттю. Але викликав протилежні відчуття.

- І чому мовчиш? Злякалася?

- Кого? - закотила я очі та паралельно думала про Івана. Куди він подівся? Уже точно промайнуло п'ять хвилин.

- Задоволення, - муркотів він. - Чи в тебе нікого не було? Зізнавайся?

Хотіла вдарити себе по лобі. Анатолій ставив дурні та гострі питання. Нормальний чоловік не стане так нахабно розпитувати, але Гриценко до таких не відносився.

- Значить точно нікого не було, - говорив брюнет, і його пальці потягнулися до мене. Думав взяти за руку, але отримав дулю з маком. Я похапцем  склала руки на грудях.

Це його засмутило, але він продовжив:

- Буде тяжко звісно з тобою, але нічого. Тобі сподобається.

- Через моє ліжко пройшли всі хлопці Прилук, - випалила я. - Мене нічим не здивувати.

- Яно, не бреши. Ти незаймана.

- Я не брешу, а якщо навіть кажу не правду, то тобі не перевірити.

- Ти не уявляєш, як твоє пручання збуджує мене. Не хочеш перевірити. Руки довгі маєш - дістанеш.

Веселун! Пропонував його за одне місце полапати. Але такого мені точно не хотілося, адже боялася, що стану блювати.

- Я може дістану, але вважаю, що нічого там не намацаю. Чим більше чоловік набиває собі ціну, то тим менший у нього...

Договорити не дав офіціант. Він приніс вино, яке розлив по бокалах, а далі зник.

- А ти перевір, - стріляли його чорні, мов крило ворона, очі.

- Анатолію, багато хочеш.

Гриценко тільки либився у відповідь, а далі промовив те, що його так сильно хвилювало:

- Сподіваюся, що на тобі гарна білизна. Чорну обрала?

Я глянула на годинник, який показував 21:15. Щось мені це не подобалося. Де ходив Іван! Невже нічого не вийшло?

Раптово відчула руку Анатолія на своєму коліні. Нахаба дотягнувся до мене! Від переляку я здригнулася, але не зронила жодного слова. Показувала обурення очима, бо не хотіла робити скандал.