10. Роман: Не чекала?

Роман

Досі ловив химерні гвинтокрили за столом. Алкоголь зло, а тим паче зараз. Де Яна? Чому нема її? Та взагалі - якого чорта сам сидів за столом?

- Привіт, красеню, - раптово з'явилася біля мене розкішна брюнетка в червоній сукні з глибоким декольте.

Я глянув на неї. Гарна дівчина, але не те, що волів. Треба знайти Яну. Тому зробив спробу встати, але рука незнайомки не дала цього зробити.

- Куди ти біжиш? Невже справи не почекають?

- Вибач, але я шукаю Яну, - сказав напряму.

- Мене?

- А ти хіба Яна?

- Для тебе стану ким завгодно. Тільки скажи... Усе виконаю.

Не встиг щось відповісти. Прийшов Гриценко, який проскрипів.

- Лізо, бачу, ти не витрачаєш час дарма.

- А що мені ще робити? Я бачу, ти падаєш за якоюсь рудою монашкою. Уже стала нецікава тобі. Да?

- Кицю, ти неймовірна коханка, а не дружина. На її роль треба шукати черницю.

- І здалася вона тобі? Звісно не сперечаюся, що гарна, але навіщо колода в ліжку?

- Гадаю, що вона не така, а жінку завжди можна підлаштувати під себе. Навчити її робити те, що сам волієш.

Я слухав діалог. Нічого не міг втямити. Мабуть, сильно п'яний... Але стоп. Руда. Невже він мав на увазі Яну?

- Та невже? - кинула на нього синій погляд великих очей. - Хочеш сказати, що у ліжку перевершить мене?

-  Таку звабницю як ти неможливо переплюнути.

Брюнетка хмикнула, а Анатолій лише усміхнувся.

- Яка ти наволоч, - хмикнула Ліза та пішла.

Мда. Весело. Більше нічого не міг сказати. Але хвилювало інше - кого мав на увазі Гриценко?

- Ліза, вельми проста дама, - проказав Анатолій. - Вона тільки для любовних утіх на годину, а після цього стає нецікавою. Не вміє вести діалог.

- На жаль, таких багато дівчат розвелося, - сказав я, спершись на руку.

- Але без них доволі сумно, - відповів він.

До нас приєднався Іван. Він не мав настрою. Невже пішов до Яни та отримав різку відмову? Але, до слова, куди поділася вона?

- А де наші партнери? - запитав я, дивлячись на свій порожній келих.

- Яна та Владислав поїхали, - одразу відреагував Анатолій.

- Уже? - перепитав стурбовано Іван.

- Так. А що?

- Нічого, - труснув головою та взяв бокал. Він нервово випив, а Гриценко покинув нас. Йому хтось зателефонував.

Я відчував себе якимось черв'яком. Треба щось робити, боротися за Яну. Чи дарма ці всі роки думав про неї? Ні!

Здійнявся на ноги. До чорта лисого все! Візьму своє!

- Скажеш своєму шефу, що я змився, - ледве проказав язик. - У понеділок складемо та підпишемо контракт.

- Гаразд, - сухо промовив мій суперник.

Він про щось думав. Це його злило. Міг запитати, але це не так сильно хвилювало мене. Бляха, досі не вкладалося у мозку, що колись бився з ним. Веселі часи панували.

Вийшовши на вулицю, прохолодне квітневе повітря вдарило в обличчя. Наче трішки протверезів. Розум звільнився від сизого туману, але не настільки, щоб сідати за кермо. Тут у будь-якому випадку варто брати таксі. Але спочатку треба знати куди їхати.

Я твердо вирішив, що подамся до Яни. Завдяки своїм зв'язкам, то швидко дізнався, де живе руденька кучерявка. Тому нині їхав до неї. Це помилка? Не знав. А якщо вижене? Та до біса! Треба робити спробу.

Невдовзі автівка викинула мене біля потрібного будинку. Задер голову - до біса високий. Аж перед очима все закружляло. Хоча це, мабуть, спиртне грало у мені.

Підійшов до під'їзду. Хитався, мов... Не знав. У голові не знаходилося вдалого порівняння. Тому хотів уже набрати номер квартири, але доля підкинула подарунок. Вийшла якась жінка, та я прослизнув до будинку.

Тепер тупцював біля дверей Яни. Шукав потрібні слова для розмови, а коли наче знайшов, то тицьнув на дзвінок. Чекав.

А якщо вона спати лягла? Глянув на годинник. Майже одинадцята. Ще дитячий час. Сподівався, що вона не бачить десятий сон. А якщо не вдома?

Щось у моїй п'яній голові танцювало забагато думок. Треба їх фільтрувати. Різко відчинилися двері, та показалася Яна.

- Не чекала? - усміхнувся, дивлячись на неї. Дівчина мовчала. Мабуть, нині її охопило потрясіння. Але навіть у такому стані вона прекрасна, як свіжозірвана троянда.