8. Іван: Моя!

Іван

Я покинув Романа, щоб знайти Яну. Мав на неї серйозні наміри. Так просто не віддам її. Зараз усе змінилося. Тому своє більше не проґавлю.

Одночасно кляв себе, що трішки перебрав зі спиртним. Звісно я не так сильно наклюкався, як Роман, але відчував себе доволі весело та розкуто. Це наче добрий стан, але дівчата не люблять, коли до них залицяються п'яні. Це відштовхує.

Але вибору якось нема. Мав робити спробу, бо тоді це вчинить Роман. Найгіршим варіантом був Анатолій, який десь зник.

Хвилин десять тинявся клубом. Рудої ніде не було. Я захвилювався, але одночасно розумів, що по "тихому" вона не могла піти, бо це вельми негарно. Мала б сказати якісь слова на прощання.

Тоді де вона пропала? Може в туалеті? Жінки обожнюють красу наводити - вії підфарбовувати та губи. Тому подався до барної стійки.

- Який коктейль бажаєте? - сказав до мене працівник. - Міцний? Кислий? Солодкий?

- Зелений чай без цукру, - випалив та взрів його здивування. Мабуть, у нього таке ніколи не замовляли.

- Тверезієте? - запитав він.

- Так, - відповів я, обернувшись до залу. Шукав вогняну голову. Очі вловили дві, але серед них не було Яни.

- Когось шукаєте? - запитав бармен.

- Так - руду дівчину. Вона одягнута в костюм, а волосся дуже кучеряве.

Хлопець, який уже мені подав чай, задумався, але негативно кинув головою.

- Не бачив.

- Шкода, - зробив я ковток та відчув, як стравоходом прокотилося полегшення. Організму більше до вподоби був такий напій, а не алкоголь.

За п'ять хвилин філіжанка була порожньою, а я схопився за голову, яка стала тріщати. Це до мене приходило похмілля. Вкрай неприємне відчуття. Ось що бувало, коли концентрація спиртного у крові починала падати.

Треба було освіжити обличчя водою. Тому встав та попрямував у сторону туалета, як тут перед очима з'явилася Яна. Нарешті.

Вона злякалася. Беззвучно зойкнула та закусила губу. Я дивився на неї. Вона дуже гарна, а очі... Чому сині? Куди поділися ті янтарі?

- Маєш гарний вигляд, - сказав, що перше спало на думку. Не знав, як почати розмову.

- Дякую, - відповіла вона.

Мовчанка. Сподівався, що Яна щось скаже, але дівчина не хотіла говорити. Злякано позирала на мене

- Дивно, що ми зустрілися, - змусили вдатися до сміливості залишки алкоголю у крові.

- Так...

- І як ти ці всі роки? Хоча питати якось недоречно. Я сам бачу, що ти досягла висот.

Відчував усім тілом, що Яні ніяково. У неї злегка трусилися руки. Хвилювалася. Боялася мене? Чи може навпаки? Діяв на неї, як на решту жінок? Усе можливо...

Хотілося її поцілувати. Важко було приховувати почуття. Спалахувало дике бажання відчути вуста Яни. Мені здавалося, що накинуся на неї та виконаю свою мрію, але раптово намалювався Анатолій. Най його качка копне!

- Обговорюєте справи? - усміхався він.

- Так, - різко сказала Яна та додала. - Вибачте, треба знайти Владислава.

Руда копиця волосся зникла. Тілом пробіглося розчарування. Мав таку надію, але не доля. Злився на шефа, який вельми дивно усміхався.

- Я її зламав, - сказав Анатолій.

- У сенсі? - викотив очі.

- Завтра йдемо до ресторану.

Я сіпнувся. Не думав, що Гриценко настільки жвавий. Поки ми з Романом домовлялися про чесний бій, то Анатолій вже протягнув лапи до Яни.

- І вона так просто погодилася?

- Звісно трохи пручалася... Але нічого. Завтра вона зрозуміє, що я її мрія. Перестане працювати на вихідних. Нема чого такій кралі сидіти в офісі цілими днями.

Це мене розізлило. Невже Яна обрала його? Ні! Я так цього не залишу. Не дам якомусь ідіоту забрати. Моя!

- Якби не працювала, то нині не досягла б такого результату.

- То не жіноче діло, - хмикнув він та задоволено пішов за столик.

Я стовбичив на місці. Думав, що робити. Йти до Яни та влаштовувати допит - не варто. Але я мав одну важливу деталь. Вона завтра буде на роботі...