6. Роман: Чотирикутник

Роман
Яка дивна зустріч. Спочатку Іван, який з простого хлопця став значним цабе, а тут власною персоною Яна.

Руда цікавила найбільше, адже від останньої нашої зустрічі стала ще красивішою. Тут не брехав. Просто ідеал. На сторінках журналів не знайти такої красуні як вона.

Не міг на неї надивитися. Всю зустріч зиркав та одночасно згадував минуле. Промайнуло понад три роки від тих подій, які багато чого змінили.

А що було раніше? Дуже багато різного. Спочатку розважався з Яною, а потім, коли вона схудла, то зрозумів, що… Тоді я дійсно в неї закохався.

У нас навіть почали складатися стосунки, але одне повідомлення все зруйнувало. І треба було їй заглянути в мій телефон? Але так сталося...

Вона втекла, зрадила з Іваном, а нині? Яка Яна чарівна… Не знаходив слів, щоб описати її вроду.

Хоча саме через руду я втік до Італії. Мене душила образа на неї, що вона так вчинила. Вперше у своєму житті закохався, а Яна. Хоча, можливо, це кара за моє розгульне життя, яке я припинив вести.

Але не був сам. Майже три роки зустрічався з однією палкою італійкою - Луаною. Та кароока брюнетка стала втіхою для мене, але я її не кохав. У серці сиділа Яна, яка не хотіла його покидати. Вперто знаходилася там.

Це і стало причиною того, що Луана пішла від мене. Одного ранку я прокинувся та знайшов на столі записку, яку написала брюнетка красивим почерком:

Ромео, ми майже три роки разом. Ти досі не робиш мені пропозицію, що означає лише одне - твої слова про кохання фальшиві. А я хочу сім'ї та дітей. Мені уже тридцять три, а чекати ще декілька років не хочу. Тому нам варто розійтися. Бажаю тобі знайти свою жінку. Луана.

Я тоді дуже засмутився, бо не волів, щоб вона йшла. Але її також можна було зрозуміти. Дівчина хотіла серйозного продовження, а я ледь не кожного дня згадував Яну.

При цьому, либонь, чималу роль грала різниця у віці. Вона була старшою на сім років, а тому мала в голові інші цілі.

Але весь час, що ми провели разом, був чудовий. Я розцінював її не тільки як коханку. Вона стала для мене другом, який міг вислухати та дати слушну пораду. Утім наші шляхи розійшлися, і я вирішив повернутися додому, а тут...

Як можна було в перший тиждень зустрітися з Яною? Дивина. Навіть не вірилося очам.

Під час зустрічі дивувався професіоналізму дівчини. Вона змінилася не тільки зовнішньо, а внутрішньо. Більше нема тої шалапутки, яка забула зробити важливий звіт. Тепер це серйозна леді, яка керувала великою компанією в такому молодому віці.

Хоча певною мірою це заслуга мого батька. Він вклав у шиномонтаж Яни чимало коштів та тепер кожного місяця отримував немалі гонорари від цього.

Він дійсно шарив у бізнесі. Дати гроші якійсь конторці, щоб потім лопатою золото гребти. Треба на таке мати чуйку.

Але повернуся до рудої, яка сиділа напроти та уникала мого погляду. Я усміхнувся. Згадав нашу ніч... Цікаво, а вона досі одна? Чи когось мала? Складне питання.

Поки я роздумував над тим, то зустріч завершилася, та Анатолій запросив усіх до свого бару. Це порадувало. Хотілося не тільки дивитися Яну, а поговорити. Запитати про її справи, життя...

Невдовзі ми сиділи в клубі, який належав Гриценку, що більше нагадував кубло повій та товстих бізнесменів, які заради палкої ночі були ладні викласти всі кошти, що мали.

Ми знаходилися за овальним столиком. Усі пили коньяк, а Яна висловила бажання до вина. Їй принесли рубіновий напій у келиху, але вуста красуні навіть не торкнулися до нього. Вона сиділа, мов на голках.

Невже їй було так неприємно через мене? Чи Іван на неї так діяв? Як я зрозумів, то після того скандалу, він її покинув. Хоча це мої здогадки.

- Вибачте, я вийду, - раптово сказала руда, вставши зі столу.

- Яно, ви куди? - забідкався Гриценко, дивно усміхаючись.

Але Яна не відповіла. Швидко вибігла зі залу. Нас залишилося четверо, але не на довго. Невдовзі кудись відійшов Анатолій, а за ним Владислав

Тепер за столом пиячив з Іваном. Ніколи не міг подумати, що таке буде, а тому озвучив наступне:

- Дивацьке життя. Недавно за дівку билися, а тут разом справи ведемо.

- Є таке, - взяв він келих до рук та зробив ковток.

- Вона змінилася, - не міг не сказати я.

- Навіть дуже, - підкреслив він.

- Мабуть, комусь сильно пощастило. Хоча за таку можна позмагатися.

Христюк гиготнув. Ми були вже доволі п'яними. Якось спиртне добряче било по голові.

- У неї нікого нема, - відкинувся він на стінку стільця та зиркнув на мене. - Невже хочеш здобути її?

- А чому ні?

- Тоді вставай у чергу.

- У чергу? - розплився я у посмішці. - І хто на неї претендує? Ти?

- Думаєш, не маю шансів?

- На жаль, маєш, - зробив я ковток пійла.

- Будеш мені морду бити?