2. Іван: Але якщо це мій шанс?

Іван

Яна! Скільки пройшло часу, а мої почуття до неї не згасли. Поки її не було поряд, то вони спали, а нині знову прокинулися, бо знайома руда голова сиділа навпроти мене.

За ці три роки вона змінилася. Не буду брехати - стала ще гарнішою. Її краса настоялася, мов вино у погребі, та нині чекала, хто стане куштувати. Навіть не сумнівався, що це солодко та п'янко.

Хоча я закохався ще у ту Яну - смішну та вітряну. А зараз вона не така. Впевнена та неймовірно вродлива дівчина, що керувала великою компанією.

Під час зустрічі у кабінеті мого нового керівника, то крадькома поглядав на руду, яка опустила голову та мовчала. Мабуть, це через мене. Я помітив страх в її чомусь синіх, а не карих очах, коли зустрілися біля будинку. Гадав, що та емоція, зумовлена тим, що розійшлися ми вкрай сумно.

Це було для мене трагедією. Я отримав щастя, але далі зрозумів, що воно фальшиве. Яна вирішила бути зі мною, аби насолити Роману.

Хоча досі не вірив, що тоді вона до мене нічого не відчувала. Її погляд та слова в ту ніч… Але жінки вельми гарні актриси. Можуть грати, яку завгодно роль, аби досягнути свого.

Утім та подія надалі перевернула моє життя. Я покинув Прилуки та подався до столиці. Фортуна усміхнулася, та я нині помічник одного впливового бізнесмена. Звісно для цього довелося переїхати з Києва до Львова, де мені більше подобалося жити. Тут дуже атмосферно. Особливо захоплювала дух архітектура - вона надихала на творчість. Дивився на чудернацькі будинки та відчував, що кудись несе.

Але щось я подався не у ту сторону. Думав про своє життя, яке нині знову перетнуло з Яною.

Коли я покинув кабінет Анатолія, то одразу подався на вулицю. Бажав охолодитися квітневим повітрям, адже у голові все кипіло. Зовні не показував, що схвильований. Намагався триматися максимально сухо...

Який у нас був ідіотський діалог, коли нас одне одному представив Гриценко. Удали, що вперше бачимося. Либонь, це на краще.

Я розплився в посмішці. Щось здавалося, що далі мене чекала якась халепа.

Минулого разу Яна перевернула моє життя, а що буде нині? Сподівався, нічого... Але яка вона красива. Цікаво, а у неї є хтось?

Гадав, що так. Така файна дівчина не може бути одною. Точно хтось має знаходитися поряд, а тому, Іване, запхай свої фантазії до сейфа та перестань про неї думати - ви ніколи не будете разом.

Краще візьми та забуть її. Зателефонуй Златі та запроси до ресторану. Та брюнетка з карими очима чекала на твій дзвінок, а ти все телишся!

На жаль, почуття до Яни всі три роки заважали збудувати особисте життя. Якось так сталося, що тільки одягнув костюм та скинув окуляри, то одразу став бажаним для дівчат. За мною дуже багато бігало та бігає, але думав лише про неї, а зараз знову зустрів.

Доля вирішила познущатися? Хто його знав. Сьогоднішній вечір змусив трішки похвилюватися. У кишені щось завібрувало - смартфон. І хто волів чути? Коли очі побачили ім'я на екрані, то стиснув губи.

Про себе вирішила нагадати чорнявка, з якою познайомився три тижні тому під час одного заходу. Та дівчина звісно мені сподобалася. Нагадувала чимось Білосніжку, але мала не менш дивне та одночасно гарне ім'я - Злата.

Я звів брови. Мабуть, краще взяти слухавку, але спочатку відійду якнайдалі. Не бажав, щоб хтось чув нашу розмову. За пів хвилини опинився за ворітьми та натиснув на зелену кнопку.

- Привіт, - сказав жвало до дівчини.

- Якось ти довго не відповідав. Невже аналізував чи варто зі мною говорити? Виливай мені правду!

- Злато, я зараз можна сказати, що на роботі. Поки відвильнув... А не рано ти стаєш мене допитувати? Ми навіть жодного разу на побачення не ходили, а ти вже починаєш включати контроль.

- Я владна жінка, - мило хихотіла вона. - Люблю тримати чоловіків біля своїх ніг, а ось ти чомусь фицаєш. Мені здалося, що я тоді тебе вразила. Ти такі компліменти говорив. Я чекала на твій дзвінок, а ти мовчиш та мовчиш...

Злата дійсно підкорила зовнішністю. Вона розкішна дівчина. Її волосся чорне, як смола, довге та кучеряве, великі карі очі нагадували дорогоцінне та блискуче каміння, а пухкі вуста манили до себе - кричали, щоб їх поцілували. Тут я вже не згадував про фігуру... На таку дівчину гріх не покласти погляд, але щось всередині шепотіло інше - Яна.

- Значить мій план спрацював, - сміявся я. - Якщо ти подзвонила, то значить це доля.

Доля. Клята доля. Чомусь під час цього слова нізвідки біля мене з'явилася біла автівка та руда власною персоною.

Сказати, що наші погляди спекотно перетнулися, то нічого не бовкнути. Вони проштрикнули один одного списами, а далі втекли в різні сторони. Яна сіла в авто, а я розвернувся. Всередині все покрилося білим інієм.

- Невже хочеш мене запросити до ресторану? - чув Злату, але якось нині вже було не до неї.

- Я тобі пізніше зателефоную, - відрізав я та поклав слухавку до того моменту, як брюнетка почала протестувати проти мого раптового рішення.

Я розвернувся. Від автівки вже не було сліду, але у повітрі залишилися її парфуми - солодкі з ноткою жасмину. Вона їх не змінила від того часу. Страшна зброя.