ГЛАВА 35

Пройшло декілька місяців із того клятого дня, який залишив мене без Романа та Івана. Я досі не вірила, що так сталося. Мені здавалося то все дуже дурним сном, але то гірка реальність, що нині панувала перед моїми очима.

Іван дійсно пішов із роботи. Після того дня я лише один раз його бачила - коли він прийшов до офісу збирати свої речі.

Христюк швидко все кидав у коробку, а коли побачив мене, то скривився, мов під язик поклали скибку лимона.

- Іване, невже ти йдеш? - питалася я та очікувала, що він скаже ні.
Але часто бажання  не збігаються з тим, що ми хочемо чути.

- Так, - холодно відповів він.

- Я без тебе пропаду. Не кидай мене.

- Раніше треба думати, - зиркнув він.

Я промовчала. Мені було боляче, а також подібне відчував він. Я дуже поспішила коли вирішила одразу кинутися у нові стосунки, які нині перевернули моє життя.

Варто було почекати декілька днів, а я... Дурепа. Вирішила дати Івану велику надію, що ми будемо разом.

Нині мої карі очі дивилися на хлопця, а серце плакало. Після тієї ночі моє ставлення до хлопця змінилося. Я відчувала до нього глибоку симпатію, а нині також вину, бо сильно його образила.

Христюк робив усе для мене. Був поряд, коли було неймовірно погано, а я йому встромила ніж у спину. Це просто жахливо. Інакше дану ситуацію не описати.

- Вибач мені, - сказала я до нього, але брюнет тільки невдоволено хмикнув. Він не бажав мене чути.

- Що мені зробити, щоб ти перестав тримати на мене зло? - запитала підійшовши до нього на метр.

- Назавжди забратися з мого життя, - гримнув Христюк та додав. - На столі номер мого батька - поговориш із ним про оренду, бо більше дане приміщення не буде безкоштовним.

- Гаразд, - відказала я, дивлячись на Івана, який уникав мій погляд.

Далі хлопець пішов. Він забрав свою коробку та покинув шиномонтаж, який ми разом створювали. Я дивилася йому в слід та не вірила, що більше його не побачу. Хоча була надія - десь перетнуся з ним, адже місто не настільки велике, щоб десь раптово не зустрітися поглядами.

Але Іван Христюк покинув Прилуки. За моїми даними, то він виїхав до столиці та знайшов собі там роботу. Брюнет вирішив повністю викреслити мене зі свого життя. Хоча він мав на це право - я дуже сильно його образила.

Щодо Романа - блондин також зник. Все, що від нього залишилося у мене, то букет тюльпанів, які я не викинула, а залила епоксидною смолою та навіки зберегла цю красу, що приніс мені хлопець.

Коли він купував ці тюльпани, то думав, що вони стануть символом нашого примирення, але все сталося навпаки. Вони продзвеніли про нашу розлуку навіки.

Хоча яка я смішна та одночасно дурна. Нині сиджу плачу за двома хлопцями. Але не можна бути одночасно з двома. Треба обирати одного, а не через образу на одного кидатися в обійми другого та навпаки.

Тому нині сиділа одна у своєму новому офісі. За цей час моя справа дуже сильно піднялася. Тепер "Літо-Зима" була не якась забита контора, а доволі престижний шиномонтаж.

Це все було завдяки Степану Жерданову, який став моїм партнером по бізнесу та найбільшим спонсором.

Також через нього я дізналася, що Роман покинув Україну. Він поїхав до Італії на запрошення якоїсь компанії.

- Мій син взагалі дивний, - говорив Степан. - У нього була гарна посада у "Lalel", а він взяв та поїхав на чужу землю.

- Роман не казав вам причини такого рішення? - обережно випитувала я.

- Я намагався з нього витягнути, хоч слово, але він, мов язика проковтнув. Може на нього так вплинула аварія - щось у голові заклинило. Не знаю, але після неї він став дивним.

- Хто його знає - протягнула я,  знаючи всю правду.

- Але сподіваюся, що він рано чи пізно повернеться, бо я не стальний. Роки йдуть, а на моєму обличчі більше зморшок, а здоров'я стає не тим.

- Угу, - поглянула я на нього, а всередині картала себе.

Нині за вікном панував жовтень. до цього часу довела себе до ідеалу. Була струнка, мов берізка. Зараз мене фактично не впізнавали старі знайомі. Вони не вірили, що це я.

Навіть рідний батько декілька разів тер очі, щоб переконатися чи то справді я.
Коли декілька тижнів тому зайшла в офіс "Lalel", то всі не вірили, що це я. Вони звикли, що молодша донька шефа схожа на колобок, а тут красуня.

Усе, що залишилося від старої Яни, то це руде волосся, яке горіло на сонці, та карі очі. Решта змінилося - стало ідеальним. Ці зайві кілограми, що пішли, навіть забрали у мене декілька зайвих років. Раніше всі гадали, що я старша за Галю, а нині все встало на свої місця.

Щодо моєї сестри, то вона єдина людина, яка сказала, що я таки залишилася товстою. Заздрість моєї сестри нікуди не зникла, а навпаки зросла. Вона родилася гарною, а я, щоб стати такою, доклала до цього дуже багато зусиль.
Але чи зробило мене це щасливою? Я нині дивилася на себе та розуміла, що...

Складно сказати. З однієї сторони за ці пів року в моєму житті сталося дуже багато змін. Тепер я не розхлябана та розбещена дівчина, а серйозна та ділова дама, яка вміє правильно розділяти свій час, аби встигнути все. Також у бізнесі мені добряче допомагала зовнішність. Я більше не комплексувала ходити на різні заходи - новий облік давав мені впевненість у своїх словах та діях.